ПОДОЛАННЯ ПЕРЕПОН РОЗВИТКОВІ УКРАЇНИ (Презентація)

ДЖЕРЕЛА

1.Держава і реформи, О. М. Соколов, https://sociologiyau.blogspot.com/2018/12/blog-post.html.

2.Виборча програма і рівень життя громадян України,
О. М. Соколов, https://sociologiyau.blogspot.com/2018/08/blog-post_23.html. 

Заклик -- "ПІДТРИМАТИ ІДЕЮ ЗМІН, ВТІЛЕННЯ ЯКОЇ ДОЛАЄ ПЕРЕПОНУ ПОЗИТИВНОМУ РОЗВИТКОВІ УКРАЇНИ!" -- і його пояснення розміщено за адресою: https://enigma.ua/articles/pidrimati-ideyu-zmin-vtilennya-yakoi-dolae-pereponu-pozitivnomu-rozvitkovi-ukraini.

ПРО АЛГОРИТМИ ДІЙ ВИБОРЦІВ ПІД ЧАС ВИБОРІВ

Важко не помітити, як швидко розвивається політична думка  в Україні. Не пройшло й пів століття, як від примітивного – "За кого голосувати" – активісти України перейшли до виявлення  бажаних алгоритмів дій виборців на виборах. Наприклад, відомий в певних колах київський активіст Богуславський на сторінці ФБ пише наступне:

"Представляю вашему вниманию желаемый мною алгоритм действий на выборах любого человека понимающего то, что понимаю я  :) :

Итак: Я ПОНИМАЮ, что в этой Системе все возможные, даже радикальные реформы по сути ничего не поменяют. Останемся в вертикалях, которые будут всё более изощрённее скрывать свою задачу - обеспечивать одних за счёт других. А это значит: опять надо встраиваться в вертикали, как можно ближе к очагу принятия решений. А места там мало :) А значит: снова локтями, опять зубами... Путь в никуда! И многим, во всём думающем мире, это уже понятно! И Майдану было понятно: Он требовал Новую Систему! Итак: те, кто не говорит о необходимости изменения Системы - сразу нет! Остаются те, кто так или иначе об этом весьма чётко говорит.

Что ещё я понимаю? Мне конечно как бы по фиг как, но я ПОНИМАЮ, что наиболее качественным инструментом, позволяющим получить наиболее желаемую, продуманную и осознанную Новую Систему является "Договор". Конкретнее: Социальный Договор. Ну вот и второй критерий отбора согласно моего понимания: те, кто хоть как то внятно говорит об Договоре. Ну и третья часть понимаемого мною ценза для искомого мною сейчас Претендента: место Договора в объявленных приоритетах. Три вышеуказанных пересечения выводят в полуфинал ...

...Вам решать! :) ...

Но одно то, что сегодня по этим критериям есть ВЫБОР, лично я искренне считаю заслугой гражданского общества! Ну: а Ваш алгоритм принятия решения "за кого? " такой же? :) И если нет: то почему и какой?" - https://www.facebook.com/bvs.market/posts/2403496309694705.

Що поганого у "алгоритм действий (избирателя - СОМ) на выборах", запропонованого Богуславським?

1. Він висловлюється власними, а не загальновживаними термінами, і тому сказане ним не можливо розуміти всім однаково. Наприклад, він вживає слово "Система" без предикатів (виборча, дихальна, суспільна, ...). Скоріш за все він веде мову про суспільну систему, але яку саме з сотень її видів, читачі знов вимушені здогадуватись. Такі ж самі зауваження і до вживання ним словосполучень "радикальные реформы" і "Социальный Договор" та інших термінів соціології. 
2. Запропонований Богуславським алгоритм є одноразовим і однонаціональним, тобто придатним для використання лише в сьогоднішніх умовах України.
 Відтак, однакове практичне застосування мільйонами виборців різних країн запропонованого Богуславським алгоритму не є можливим.

Цих недоліків позбавлений наступний принцип: "Голосувати тільки за того кандидата, виконання виборчої програми якого вважаємо для себе доцільним! Коли ж такого не має, то голосуємо проти всіх, оскільки це голосування краще від будь-якого іншого хоча б тому, що є дієвим заходом від тупцювання країни на місці, в якому, наприклад, Україна, дякуючи минулим безглуздим голосуванням за менше зло, перебуває вже третє десятиліття! При цьому також варто брати до уваги, що політичні пройдисвіти видають за виборчу програму збірочку невідомо з чого насмиканих обіцянок, які вони не відомо як і коли, а тому й чи будуть виконувати.

Аби відрізняти збірочки обіцянок від справжніх виборчих програм слід мати на увазі план написання виборчої програми:

1. Аналіз стану країни і виявлення у його підсумку перепон її позитивному розвиткові.

2. Визначення необхідного нового стану країни і шляхів, які до нього ведуть.

3. Перелік принципів, виходячи з яких кандидат зобов'язується вирішувати питання під час його каденції.

4. Перелік дій, які кандидат зобов'язується виконати під час його каденції у визначені ним терміни.

5. Прогноз наслідків виконання програми.

Очевидно, що відсутність у виборчих програмних документах кандидата будь-якого з пунктів плану її написання, а особливо першого, який є фундаментом для інших, говорить про те, що документ є збірочкою обіцянок, а не виборчою програмою. Не менш очевидним є і те, що будь-хто від президента країни і до домогосподарки аналізуючи програмні документи кандидатів на відповідність плану написання виборчої програми легко зможе відповісти собі на питання: "Виконання якої з виборчих програм є для нього (неї) найбільш доцільним"? А відповівши на це питання, отримає відповідь на питання: "За кого йому (їй) голосувати"? Очевидно, що участь у виборчій кампанії політичних партій, кандидатів, ЗМІ, експертів і активістів допоможе кожному виборцю з визначенням, про яке йде мова.

Таким чином, є необхідні і достатні підстави вважати, що виборцю, аби не припуститися помилки під час голосування, слід діяти під час виборчої кампанії за наступним алгоритмом:

- знайомитись з виборчими документами кандидатів, з метою в подальшому проаналізувати вподобані;

- проаналізувати вподобані виборчі програмні документи на їх відповідність плану написання виборчої програми;

- встановити рейтинг проаналізованих виборчих програм за доцільністю для себе їх виконання;

- визначити остаточно кандидата, виконання виборчої програми, якого вважаєте для себе найбільш доцільним, та проголосувати за нього, а у випадку відсутності виборчої програми, виконання якої вважаєте для себе доцільним, проголосувати проти всіх кандидатів.

Останнє можна здійснити навіть тоді, коли не має відповідної строчки в бюлетені, вписавши її туди і перекресливши текст бюлетеню. Так слід вчиняти, аби надзвичайна кількість зіпсованих бюлетенів говорила обраним про кількість тих, хто не полінувався проголосувати проти них!

Виконуючи означений в загальних рисах алгоритм, переважна більшість виборців обираючи можновладців буде визначати напрямок і зміст суспільних змін країни, що єдине спроможне найшвидше подолати будь-які перепони її позитивному розвиткові. А само таке подолання для України сьогодні означатиме набуття переважною більшістю її громадян свободи від олігархічної деспотії, заможності та впевненості у завтрашньому дні. За ради досягнення цього має сенс громадянам під час виборів можновладців попрацювати трохи більше звичайного за повідомленим тут алгоритмом.

ПРАЦЮЙМО!

І буде нам щастя.

ДЕРЖАВА І РЕФОРМИ

Більш плутаної у свідомості громадян України тематики, ніж винесена в заголовок цієї статті, не можливо собі уявити. Навіть вживання відносно змісту об'єктивно необхідної Україні реформи традиційного українського словосполучення – суспільна угода – замість усталеного в науковій літературі терміну – Суспільний Договір (СД) – викликає зауваження вчених, хоча те словосполучення  більше відповідає українській мовній традиції. Якщо до цієї дрібнички додати:

- те, що Україна має об'єктивну необхідність змінити СД, аби припинити багаторічну дію витоків її стагнації засобами, які сприяють її прогресу;

- і те, що СД визначає систему державного правління, тобто значну частину положень конституції;

- і те, що заміна СД є комплексом реформ;

то, взявши все це до уваги, стає очевидним злободенність обговорюваної тематики і пекуча необхідність впорядкування окремих наукових положень і лексики політиків відносно реформ, СД і зміни Конституції України.

Питання щодо походження суспільства і держави, як форми організації життя суспільства, законів їх існування та змін від давніх часів цікавили людство. Відповіді на ці питання на протязі історії людства давались різні. Одні з них з накопиченням знань людства про життя суспільства спростовувалися, хоча і досі тіні тих спростованих відповідей вештаються узбіччями магістрального шляху розвитку людства та інколи, дякуючи неукам, переміщуються ближче до середини того шляху, аби черговий раз поморочити людей і знов опинитися на узбіччі. А інші відповіді на питання про походження і закономірності життя суспільства і держави, зокрема, отримані засобами наукових досліджень, надійно слугують розумінню подій життя людства взагалі і держав, зокрема, та є достатніми для отримання наукових прогнозів відносно майбутнього стану суспільства, ймовірність яких відбутися перевищує 60 %. Тут варто  зауважити, що знань про життя суспільства і держави людство накопичило не так багато, щоб вже достатньо наблизитися до задоволення потреби суспільства в достатньо детальному розумінні його минулих і майбутніх станів. Це зумовлено складністю органічних систем, якими, зокрема, є і людство, і кожна країна, і складові будь-якої з них.

Під системою ми будемо розуміти сукупність елементів, які є цілісною єдністю по відношенню до зовнішнього світу та діалектично взаємодіють один з одним. Діалектичність взаємодії елементів системи (наприклад, суспільства) виявляє себе і у тому, що, у разі їх відповідності один-одному, система (суспільство) існує безпроблемно, а в протилежному випадку, коли елементи системи не відповідають один-одному, тоді систему лихоманить, вона стає нестійкою у часі і схильною до змін її елементів, так, наприклад, суспільство переживає стагнацію, або й кризу, які долаються заміною невідповідних елементів на відповідні. Зазначена заміна може призводити, як до прогресу, так і

1

до регресу системи, але історичною тенденцією розвитку суспільства в кінцевому рахунку є прогрес.

За сутністю людство є системою країн, які є системами, що складаються із систем – економічної, політичної, правової, …, які в свою чергу складаються з підсистем, а ті також є системами з під підсистем, … і кожна найменша підсистема має кілька параметрів, які з одного боку визначають її стан, а з іншого боку пов'язані складними діалектичними зв'язками з параметрами більш загальних систем. Зрозуміло, що вся ця надскладна система, яку називають людство, сьогодні ще надто далека від його можливостей розраховувати до найдрібніших деталей власні майбутні стани. Вже зроблених зауважень достатньо аби стверджувати: «Не будь-який стан людства або країни є можливим і не будь-який можливий стан суспільства є життєздатним, тобто стійким у часі, а можливості людства прогнозувати власні майбутні стани і визначати їх прогресивність та стійкість обмежена обсягом знань закономірностей життя людства і країн».

І всі ці складнощі життя суспільства, складнощі володіння відповідними знаннями  та складнощі застосування цих знань до вирішення задач життя реального суспільства здавалися б нездоланними, аби людство вже не володіло науковими методами вирішення аналогічних задач. В першу чергу до таких методів належить методи вирішення задач термодинаміки, коли маємо необхідність розуміти макропроцеси, (наприклад, зміну температури тіла) в яких одночасно бере участь десятки або й сотні помножені на 10²⁰ молекул в кожному грамі речовини. Зазвичай це методи теорії ймовірності відносно великих чисел. Завдяки цим методам вдається знайти зв'язок показника макроскопічного стану, наприклад, температури тіла зі швидкостями молекул, які його утворюють. На жаль, подібні методи, ще не розроблені для суспільства соціологами, вченими, які вивчають закономірності життя суспільства. Але накопичені соціологією знання вже дозволяють розв'язувати практичні задачі відносно виявлення об'єктивних причин виникнення того чи іншого стану суспільства. Ці ж знання дають можливість створювати програми зміни незадовільного стану, а виконання цих програм має наслідком результати, які більше, ніж на 60 %, збігаються з прогнозованими соціологією.

Однак, попри всі успіхи соціології, вплив зацікавленостей людей, тобто так званого «суб'єктивного фактору», на стан суспільства залишається таким, що соціології бажано мати багато кращий рівень розвитку, щоб більш точно і вчасно визначати той вплив та пропонувати країні своєчасно дієві заходи задоволення об'єктивних зацікавленостей громадян. А крім того, недостатня розвинутість соціології кожного разу, коли суспільство стикається з перешкодою власному прогресові, ставить соціологів перед нелегкими завданнями: виявити ту перешкоду, виробити пропозиції щодо її подолання та визначити прогресивність кожної з тих пропозицій.

А доки соціологи не виконали ті завдання, цим неодмінно користуються різного    роду    політичні    пройдисвіти    і    навколонаукові    шарлатани,     які 

2

пропонують суспільству заходи покращання його стану навіть не визначивши об'єктивні причин виникнення наявного стану. Втілення тих заходів має наслідком результати, які менше, ніж на 40 %, збігаються з обіцяними пройдисвітами і шарлатанами. Не зважаючи на таку сумну для політичних пройдисвітів і навколонаукових шарлатанів статистику, їм все ще вдається, як міфічним сиренам зваблювати суспільство блукати в лабіринтах мракобісся. Все це маємо можливість бачити в сучасній Україні, в країнах ЄС та в інших країнах світу. А припинити згадане блукання, яке відбувається в Україні вже понад двадцять років, можна, надавши хоча б передовій частині суспільства України наукові знання про державу, про закономірності життя суспільства і змін його стану. Це надання має сенс почати з нагадувань.

У древні часи вважалося, що виникнення держави обумовлено угодою між людьми, які були вимушені умовами їх життя перейти від стану слабкого одноосібного захисту до стану громадянського, тобто стану громадян країни, які мають набагато більш потужний колективний захист поліцією і регулярним військом, судом, …, які контролюють наділені владними повноваженнями можновладці, а всі вони разом і є державою. Ці положення склали зміст договірної теорії походження держави. Цю філософську і юридичну доктрину (бездоказове вчення про державу) Епікур став називати СД і після нього ця назва не змінювалася і до цього часу, однак саме доктринальне вчення про виникнення держави зазнало змін, зокрема, сьогодні його називають «Теорія суспільного договору», хоча і до сьогодні та теорія так і не спромоглася визначити однозначно, що стало дійсною причиною виникнення держави і що таке СД, тобто хто з ким, як і про що конкретно домовився? Ці питання породжують сьогодні в Україні стан, який характеризується з одного боку об'єктивною необхідністю змінити СД, а з іншого – розмаїттям пропозиції щодо змісту та порядку здійснення зміни СД. Палітра цих пропозицій розкинулася від банального та мало визначеного за змістом – «давайте домовимось про те, як будемо жити далі, і всі під тією домовленістю підпишемось, чим надамо їй сили юридичного документу найвищої сили» – до – «кожен громадянин з тією ж митою підписує з державою СД, створений уповноваженими юристами» –  і аж до пропозиції – «ухвалити референдумом в якості перших трьох розділів конституції України науково обґрунтовані зміни СД». Остання пропозиція навіть має Проект змін СД (https://sociologiyau.blogspot.com/2018/08/blog-post.html) і його зміст до початку  референдуму може бути всенародно обговорений з метою внесення змін та доповнень в його текст.

Але повернемось до історії СД! Після Епікура нова епоха в історії теорії СД пов'язана з початком бурхливого розвитку буржуазних відносин в Західній Європі. В ті часи ця теорія стала ідейною основою боротьби з абсолютистською монархією, піддала критиці феодальні ідеологію і інститути держави. На противагу вченню про божественне походження влади, її необмеженість і невідповідальність перед народом, прихильники теорії  СД  стверджували,  що  держава,     утворена     волевиявленням     вільних     і    незалежних     індивідів,

3

зобов'язується забезпечити дотримання їх невід'ємних прав. У своєму розвитку ця теорія отримує різні інтерпретації: від консервативно-охоронної до революційно-демократичної. Були і інші варіанти теорії СД. Наприклад, Локк вважав, що додержавне суспільство є суспільство свободи і рівності індивідів і що договір, який вони потім укладають з державою, має на меті забезпечення, а не відчуження їх «природних прав».

Найбільш ретельно теорія СД розроблена Жан-Жаком Руссо. Він вважав, що, оскільки держава виникає на основі СД, то громадяни мають право розірвати чинний договір з феодальною державою, аби укласти новий невідомого змісту з буржуазною державою, яка має бути створена у відповідності з новим СД. Вже з цього видно безглуздість теорії СД у варіанті Руссо (хто кому має передувати: СД державі чи держава СД). Ф. Енгельс писав: «Государство разума, – общественный договор Россо²⁵ – оказалось и могло оказаться на практике только буржуазной демократической республикой»  - (Маркс К. и Энгельс Ф., Соч., 2 изд., т. 20, с. 17). Дійсно послідовно наукове вчення про державу, про її походження і про закономірності її існування та змін було створено К. Марксом і Ф. Енгельсом та розвинене В. І. Леніном.

К. Маркс і Ф. Енгельс йшли різними шляхами до по суті одного висновку: «Поява держави є закономірним наслідком природно історичного процесу, а її стан підкоряється певним об'єктивним закономірностям життя суспільства».  Так, Ф. Енгельс в підсумку свого історичного дослідження пише: «Итак, государство никоим образом не представляет собой силы, извне навязанной обществу. Государство не есть также «действительность нравственной идеи», «образ и действительность разума», как утверждает Гегель. Государство есть продукт общества на известной ступени развития; государство есть признание, что это общество запуталось в неразрешимое противоречие с самим собой, раскололось на непримиримые противоположности, избавиться от которых оно бессильно. А чтобы эти противоположности, классы с противоречивыми экономическими интересами, не пожрали друг друга и общество в бесплодной борьбе, для этого стала необходимой сила, стоящая, по-видимому, над обществом, сила, которая бы умеряла столкновение, держала его в границах «порядка». И эта сила, происшедшая из общества, но ставящая себя над ним, всё более и более отчуждающая себя от него, есть государство.» - https://www.esperanto.mv.ru/Marksismo/Pschsg/pschsg-9.html#c9, ст. 190. І хоча це не всім очевидно, але К. Маркс майже те саме пише в підсумках власних політекономічних досліджень: «Мои исследования привели меня к тому результату, что … формы государства … коренятся в материальных жизненных отношениях … и что анатомию гражданского общества следует искать в политической экономии … В общественном производстве своей жизни люди вступают в определенные, необходимые, от их воли не зависящие     отношения     –      производственные      отношения,       которые  соответствуют  определенной

4

ступени развития их материальных производительных сил. Совокупность этих производственных отношений составляет экономическую структуру общества, реальный базис, на котором возвышается юридическая и политическая надстройка и которому соответствуют определенные формы общественного сознания.

… На известной ступени своего развития материальные производительные силы общества приходят в противоречие с существующими производственными отношениями, или – что является только юридическим выражением последних – с отношениями собственности, внутри которых они до сих пор развивались. Из форм развития производительных сил эти отношения превращаются в их оковы. Тогда наступает эпоха социальной революции (эпоха быстрого радикального изменения всей системы общественных отношений, называемой К. Марксом «общественная формация». Эта эпоха начинается изменениями экономических отношений – СОМ). С изменением экономической основы более или менее быстро происходит переворот во всей громадной надстройке» - Маркс К., Энгельс Ф. Соч., Т.13. С.6-8.

Отже, К. Маркс і Ф. Енгельс в підсумку незалежних досліджень кожен окремо доходять одного й того ж висновку: «Рівень розвинутості продуктивних сил суспільства визначає фундаментальну частину суспільних відносин, яку називають виробничі відносини (відносини між людьми з приводу виробництва предметів споживання і послуг), і ця частина є визначальною для надбудовної над фундаментом частини суспільних відносин в цілому, і для частини цієї надбудови, якою є, зокрема, держава, яка також є частиною політичної системи країни». Цей висновок з невблаганністю об'єктивного закону має наслідком його розповсюдження зауваження Ф. Енгельса відносно держави, заснованої на СД Руссо на всі форми держави: «Держава, заснована на СД або буде ідеалізованим царством пануючого класу, або вона не відповідатиме економічним відносинам в суспільстві, а ця невідповідність виявлятиме себе в стагнації суспільного розвитку або і в кризі, які ведуть до епохи соціальної революції».

Тож, як бачимо, науковий погляд на суспільство не залишає свободи для змісту СД, точніше: для прогресивного розвитку суспільства СД повинен бути угодою щонайменше про певний устрій держави і про суб'єкт правління нею, яким, якщо не входити в деталі, може бути абсолютний монарх, обмежений парламентом монарх, обмежений парламентом народ і народ. Очевидно, що визначити правильно той певний устрій держави і суб'єкт її правління, які відповідають умовам прогресивного розвитку країни є сьогодні посильним завданням для соціологів. Але з цього не випливає, що юридично закріплений зміст СД визначають виключно соціологи. Оскільки жити за певного державного устрою та суб'єкту державного правління будуть всі громадяни і житимуть, дотримуючись певних прав і обов'язків громадянина, то логічно було б, аби юридично закріплений зміст СД мав частини  про  устрій   держави,   про  суб'єкт  правління  нею  та  про  права  і обов'язки її громадянина, а сам текст СД

5

 в остаточному вигляді ухвалювали всі громадяни на референдумі. Але це ще й сьогодні не є нормою життя країн.

В давні часи юридично закріплений зміст СД визначали монархи, а народ, зберігаючи природне право на повстання, міг або за замовчуванням погодитись на монарші витівки, або через повстання чи загрозу ним вимагати змін чинного СД, тобто відповідного устрою держави чи (та) суб'єкту її правління. В часи чинності конституційного права СД має форму окремого документу, який визначає зміст конституції, або є частиною конституції.  За цих умов СД або одразу конституцію, як юридичні документи, затверджують шляхом референдуму або рішенням спеціально на це уповноважених осіб (установчі збори), або депутатів парламенту, як представників всіх громадян.

Отже, Суспільний Договір в усі часи громадянського життя людей був згодою громадян за замовчуванням, чи через ухвалення ними безпосередньо (референдум) або опосередковано (представниками громадян, депутатами) окремого документу, який визначає зміст конституції, або одразу самої конституції, але завжди та згода визначає державний устрій, суб'єкт правління державою та права і обов'язки громадянина. Відтак, правомірним, логічним і таким, яке не має протиріч з історичними подіями і між власними частинами є визначення:

Суспільний Договір – це згода народу країни на певний устрій держави, на певний суб'єкт правління державою та на певні права і обов'язки людини і громадянина. Тут важливо зауважити, що згадування мовчазної згоди не має на меті тягти віджилі форми абсолютної монархії в сьогодення, а має місце для розповсюдження теорії держави на всі часи її існування.

Аби далі деталізувати предмет СД, порядки надання йому чинності і здійснення його змін, необхідно дати визначення окремим сферам суспільного життя і відповідним суспільним відносинам, оскільки на сьогодні таких визначень не маємо. Зробимо це зараз.

Неважко пригадати кількість полемічних виступів з приводу висловленого В. І. Леніном положення про кухарку, яка управляє державою. Роз'яснюючи це положення В. І. Ленін пише: «Не надо смешивать вопрос о контроле и учете с вопросом о научно образованном персонале инженеров, агрономов и пр.»². Але в умовах, коли не маємо чітко визначених двох сфер життя суспільства – державне правління і державне управління – не сплутати зазначені питання є таким завданням, з виконанням якого може впоратися навіть не кожен з професійних соціологів.

Крім сказаного не зайвим буде ще раз нагадати, що слово система вживається для підкреслення можливості ефективно працювати частинам складного механізму лише за умови відповідності тих частин одна до одної. Порушення цієї умови веде не тільки до зниження ефективності роботи системи, а і до перебоїв у її роботі і навіть до її руйнування.

Отже, з огляду на все сказане, дати визначення згаданим сферам життя суспільства має сенс:

6

Державне правління – надбудовна частина системи суспільних відносин, яка також є системою, що складається з трьох систем:

- системи розподілу владних повноважень між народом і можновладцями та між самими можновладцями;

- системи порядків виконання владних повноважень;

- системи контролю народу над можновладцями та старших за посадою можновладців над їх підлеглими.

Очевидно, що дане визначення є загальною характеристикою змісту СД для всіх форм держави.

Державне управління – надбудовна частина системи суспільних відносин, яка також є системою, що складається з трьох систем:

- системи вироблення і ухвалення управлінських рішень;

- системи виконання управлінських рішень;

- системи контролю виконання управлінських рішень.

Очевидно, дане визначення є по суті регламентом діяльності виконавчої гілки влади в його загальному вигляді.

Обидва щойно наведені визначення не суперечать жодній з подій історії людства, не мають внутрішніх протиріч і дозволяють більш глибоко, в порівнянні з ситуацією їх відсутності, розуміти природно історичний процес розвитку людства, як процес постійного розвитку демократії у всі часи існування держави: від часів, коли народ мав лише одне владне повноваження, яке виконував безпосередньо, а саме: право на повстання чи революцію, тобто на швидку і радикальну зміну всієї системи суспільних відносин, і до сьогоднішніх часів, коли до зазначених владних повноважень, які народ здійснює безпосередньо, додано ще і загальне виборче право обрання депутатів, і право ініціативи референдуму і участі у ньому. Як буде показано далі, найближчі часи життя людства також пов'язані з розвитком демократі. Тому, тут має сенс спинитися для усвідомлення того, що надалі будемо називати демократією, та для уточнення її характеристик.

В творі В. І. Леніна «Государство и революция» читаємо:

Демократія – «… форма государства, одна из его разновидностей. И, следовательно, она представляет из себя, как и всякое государство, организованное, систематическое применение насилия к людям. Это, с одной стороны. Но, с другой стороны, она означает формальное признание равенства между гражданами, равного права всех на определение устройства государства и управление им.»³.

Не важко бачити, що це визначення демократії не суперечить визначенням термінів «Державне правління» і «Державне управління», хоча явно говорить про несталість цього державного устрою, тобто кожне визначення змісту державного правління, за умови збереження рівності права громадян в питаннях визначення устрою держави і суб'єкту правління нею, зберігає демократію в межах даного їй визначення, але й одночасно змінює її форму. Такого роду різні форми демократії характеризують словосполученням «ступінь демократизму», тобто одна форма демократії може мати більший  або  менший,  ніж  інша  форма

7

ступінь демократизму.

Ступінь демократизму – кількісна характеристика рівня розвинутості демократії. Величина цієї характеристики визначається відношенням обсягу владних повноважень, які народ здійснює безпосередньо, до обсягу владних повноважень, які народ здійснює опосередковано. У відповідності з цим визначенням маємо підстави для твердження: «Вся історія людства часів існування держав є історією зростання ступеню демократизму». Більш того, в творі «Держава і революція» доведено, що шлях в комуністичне суспільство є шляхом зростання ступеню демократизму аж до повної свободи, коли всі владні повноваження народ здійснює безпосередньо, тобто до стану повного самодержавства народу або іншими словами до повного народовладдя.

Очевидно, що данні тут визначення не дозволяють сказати нічого про систему державного управління, крім очевидного: депутати парламенту контролюють діяльність уряду, від якого вибудовується виконавська гілка влади, діяльність в межах якої контролюється її чиновниками з гори до низу. Контроль парламенту над урядом здійснюється депутатами парламенту шляхом  утворення нового складу уряду, затвердження його програми діяльності і ухваленням рішень за наслідками діяльності уряду про його подальшу роботу. Народ через депутатів парламенту контролює уряд опосередковано за виключенням тих його частин, які засобами самоврядування формуються з регулярно обираємих народом чиновників районного рівня, наприклад, суддів, прокурорів, керівництва міліції, … Крім права регулярно обирати ці частини виконавської гілки влади виборці можуть мають право в будь-який час відкликати обраного ними чиновника, що суттєво збільшує ступінь демократизму суспільства. Повний перелік безпосередньо підконтрольних народові чиновників, регулярність їх обрання і право відклику обраних їх виборцями визначає СД в частині державне правління. А відтак, кожна кухарка разом з кожним, токарем, кожним директором, кожним професором, … у відповідності зі змінами рівня їх життя, які вони відчувають, правлять державою, тобто надають чинності  новому СД, регулярно обирають депутатів і чиновників, користуються у будь-який час правом відклику обраних, ініціюють та приймають участь у референдумах.

Окрему зацікавленість має питання: «Чи буде існувати виконавська гілка  влади при комунізмі»? Сьогоднішні рівень розвинутості соціології дозволяє дати відповідь на це питання лише у вигляді обережного припущення: «Скоріш за все організованість і організація суспільного життя збережуться, а відтак збережуться і безпосередньо підконтрольні народові відповідні суспільні інституції, які сьогодні називають виконавчою гілкою влади, а питання про її майбутні форми є предметом наступних досліджень соціологів».

Все сказане показує важливість відповіді на питання: «Як правильно і своєчасно визначити необхідність здійснення заміни СД»? З попереднього тексту,  з  накопичених  соціологією  знань  і  з  безпосереднього   спостереження  життя

8

життя суспільства видно, що суспільство є динамічною системою, і ця його властивість проявляє себе в безперервних змінах продуктивних сил, які накопичуючись призводять до стагнації суспільного розвитку і навіть до кризи. В цей природно історичний процес додається вплив від діяльності  політичних сил, ідеологічним, політичним і організаційним ядром яких є політичні партії. Як показує досвід новітньої історії зазначений вплив через обмеженість соціологічних знань і свавілля політиків, обумовлене їх особистою зацікавленістю, може призвести до відхилення одно направленості природно історичного процесу аж до зворотного напрямку розвитку суспільства, як це сталося в часи існування СРСР. З досвіду краху СРСР видно, що на зворотному напрямку руху людство не чекає нічого позитивного: деградація і занепад – постійні супутники руху, який є протилежним природно історичному. Інша справа, що зворотній розвиток суспільства має межу, від якої стає можливим подальший рух в природно історичному напрямку. Сподіваюсь, що цей невеличкий історичний відступ від питання про визначення необхідності здійснення заміни СД лише допоможе краще розуміти фактори, які визначають необхідність здійснити зміну СД та зміст тих змін.

Як показав досвід протиприродного напрямку розвитку, під час його здійснення не враховують соціологічний закон відповідності частин системи суспільних відносин між собою: після досягнення крайньої точки зворотного руху невідповідність між виробничими відносинами і системою державного правління продовжує утримувати країну в стані стагнації, якщо не відбувається демократизація державного правління, як в Польщі, або не посилюється диктатура правлячого режиму, як в СНГ: https://sociologiyau.blogspot.com/2017/07/blog-post_24.html. А коли не маємо не першого, не другого, то маємо те, що маємо в Україні: понад двадцятирічну стагнацію. Польський варіант є прогресивним розвитком, а варіант СНГ – регресивним. Так само життя суспільства відкликається на випереджаюче зростання виробничих сил: стагнація чи криза аж до великої депресії. Отже, соціологи встановлюючи причини затримки в розвиткові країни мають перевірити стан відповідності між частинами системи суспільних відносин. В разі виявлення такої невідповідності, для її подолання пропонувати в першу чергу заходи з так званого «реформаторського арсеналу», а в разі їх недостатності пропонувати революційні заходи.

Те, що революція є швидкими радикальними змінами всієї системи суспільних відносин тут вже було сказано. Логічно і навіть необхідно, з огляду на довільність вживання політиками, було б дати визначення таким змінам в суспільстві, які називають реформами. Якщо виводити сенс слова реформа від латинського reform,  як «re» і «form» – зміна форми, тобто така зміна, яка не змінює сутність, то закономірно постає питання: «Навіщо суспільству такі зміни, які не змінюють сутність»?

Відомо, що виробничі відносини в системі суспільних відносин є визначальними в  кінцевому  рахунку  по  відношенню   до   суспільних  відносин

9

надбудовної частини системи суспільних відносин. Іншими словами, взаємодія виробничих відносин з системою суспільних відносин, які належать надбудовній частині системи суспільних відносин, є по суті взаємодією змісту і його форми відповідно. З огляду на це, зміни суспільних відносин в надбудовній частині системи суспільних відносин має сенс називати реформою і це не буде повторною назвою вже названого виду змін і не буде суперечити надійно встановленим фактам історії людства. Всім цим вимогам відповідає визначення реформи, наведене у Вікіпедії:

«Рефо́рма (лат. reform, фр. réforme — «перетворюю», «змінюю») — 1) Реформа соціальна – це комплекс заходів, якими вводяться на заміну старих нові суспільні відносини в будь-якій сфері суспільного життя, крім виробничої, що призводить до зміни умов діяльності всіх і відповідної фахової групи членів суспільства. Наприклад, реформа судової системи може змінити контроль над нею з бюрократичного на народний і при цьому умови діяльності суддів зміняться з їх залежності від можновладців на їх залежність від більшості громадян, тобто не від кого з низ особисто, а всі громадяни з об'єктів свавілля суддів перетворяться на суб'єктів контролю над суддями. Крім того, зміна умов діяльності ще має наслідком і викорінення негативних суспільних явищ, які за попередніх умов народилися і процвітають. Нові умови діяльності вводяться законодавчим шляхом.» - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0.  

Окремо слід сказати про словосполучення "економічні реформи". Оскільки виробничі суспільні відносин є визначальними та такими, для яких  словосполучення економічні відносини є майже синонімом, то з огляду на дане раніше тут визначення реформи, словосполучення "економічні реформи" є недолугою заміною слова революція, яке означає зміну всієї системи суспільних відносин, про яку тут вже написано «эпоха социальной революции … начинается изменениями экономических отношений ... С изменением экономической основы более или менее быстро происходит переворот во всей громадной надстройке». Що ж стосується приватизації землі в Україні, то це дійство теж є реформою, але реформою в сенсі зміни форми, яка, як відомо, не змінює сутності суспільної економічної взаємодії землі з усім розмаїттям економічних елементів: ця взаємодія, як була приватною по суті, так і залишиться приватною, а зміниться лише форма з колективної на особисту і то, лише для частини землі, хоча сама приватизація є регресивним заходом, яка суспільству в цілому не несе нічого позитивного.

Очевидно, що здійснювати  реформування слід за умови неможливості при існуючому стані суспільства, тобто при певних суспільних відносинах мати позитивний розвиток країни або якоїсь сфери життя суспільства. Зазвичай така неможливість обумовлена порушенням закону відповідності між собою частин суспільних відносин. Метою реформування є досягнення нового стану суспільства, в якому перешкоди його позитивному розвитку (невідповідність  між  собою   частин   суспільних   відносин),     які    існували   в  попередньому  стані

10

суспільства, в його новому стані існувати не можуть, тобто зазначена невідповідність реформою усунута.

Таким чином маємо цілісну досить деталізовану теорію про закономірності життя суспільства, про появу держави, про об'єктивні закони її життя та про умови і порядок змін її устрою і суб'єкту її правління. В загальному вигляді ця теорія держави говорить:

Держава виникає в наслідок природно історичних змін суспільства, коли вона є «признание, что … общество запуталось в неразрешимое противоречие с самим собой, раскололось на непримиримые противоположности, избавиться от которых оно бессильно ...» іншим чином, ніж перейти від суспільства вільних людей до суспільства підданих самодержця і далі до суспільства громадян країни. Від часу власної появи держава змінюється під натиском збільшення кількості накопичених протиріч між зростаючими продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя виявляє себе в стагнації економічних показників країни і за відсутності адекватного реагування може призводити навіть до загальної кризи. Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами остаточно вирішуються шляхом здійснення революції, яка починається швидкою радикальною зміною виробничих відносин, після якої шляхом здійснення реформ більш-менш швидко відбувається приведення у відповідність новим виробничим відносинам усієї величезної надбудови. Нехтування зазначеним приведенням веде до протиріччя між виробничими відносинами і надбудовною частиною суспільних відносин, яке виявляє себе у стагнації економічних показників і за відсутності адекватного реагування може призводити навіть до загальної кризи. Такими в загальних рисах є закономірності життя суспільства.

Уточнення цих  закономірностей життя суспільства, для яких вже сьогодні є достатньо підстав, полягає в тому, що держава, як елемент системи політичних відносин, власним устроєм і суб'єктом правління нею повинна відповідати наявним виробничим відносинам і зазначені устрій і суб'єкт складають систему державного правління, яка разом з правами і обов'язками людини і громадянина є змістом СД, який у всі часи і у всіх народів є правовим документом найвищої юридичної сили.

P. S.

Про об'єктивно необхідні Україні реформи та їх наслідки.

Скористаємося закономірностями, які викладені у цій статті, для аналізу стану України та пошуку заходів, здійснення яких покращить цей стан! Навіть побіжного погляду достатньо аби побачити, що Україна понад двадцять років перебуває в стагнації. Отже, маємо підстави припустити, що у комплексі суспільних відносин є суперечності між його складовими. А з новітньої історії відомо,   що   Україна  здійснила   перехід   від   проміжного  між  капіталізмом  і 

11

соціалізмом стану в стан капіталістичних виробничих відносин. Також відомо, що цей перехід не супроводжувався комплексом реформ, які б привели надбудовну частину суспільних відносин у відповідність зазначеним виробничим відносинам. Отже, сьогоднішня стагнація України є у повній відповідності закономірностям життя суспільства проявом суперечності між капіталістичними виробничими відносинами і надбудовною частиною суспільних відносин, зокрема, сучасні виробничі відносини в Україні і її система державного правління суперечать одна-одній.

Головну характеристику виробничих відносин в Україні вже оголошено. Що ж стосується системи державного правління, то Україна її успадкувала від СРСР і майже не змінила і по цей день. Цю систему зазвичай характеризують словами: система бюрократичного державного правління імені Сталіна. Єдине, що в цій системі змінилося – це те, що бюрократи радянської доби, залишаючись собою, ще стали й бізнесменами, тобто перетворилися на олігархів: осіб, які одночасно є і можновладцями, і бізнесменами. Але зазначена зміна сталінських бюрократів аж ніяк не змінила систему розподілу владних повноважень, систему здійснення владних повноважень і систему контролю, а отже, незмінною залишилася вся система держаного правління. Ніяких інших суперечностей в системі суспільних відносин на сьогодні не оприлюднено. Відтак, витоком стагнації в Україні є суперечність між виробничими відносинами в України і її системою державного правління.

Отже чином, Україна для подолання стагнації потребує здійснення комплексу реформ, що призведе до відповідності виробничим відносинам систему державного правління. На практиці це означає здійснення демократизації державного правління через надання чинності:

 - закону про референдум, в якому втілено обов'язковість рівності агітації за і проти;

- закону про формування ЦВК шляхом обрання облрадами і радою АР Крим по два її члена (один від партій більшості у ВРУ, а другий від партій меншості) та формування окружних та дільничних комісій самою ЦВК шляхом найму з числа бажаючих позапартійних громадян;

- закону про скасування президентства;

- закону про скасування всіх пільг і привілеїв можновладців;

- закону про вибори депутатів, в якому втілена гібридна виборча система;

- прозорому та простому у застосуванні  закону про відкликання депутата в будь-який час його виборцями;

- законам про обрання народом кожні п'ять років прокурорів і суддів всіх районних прокуратур і районних судів відповідно;

- законам про обрання районними прокурорами і суддями з власного складу відповідно прокурорів обласних прокуратур і суддів обласних судів, які обирають з власного складу прокурорів Генеральної прокуратури, суддів Верховного і Конституційного судів відповідно;

12

- прозорим та простим у застосуванні законам про відкликання прокурора або судді в будь-який час його виборцями;

- закону про обрання народом кожні п'ять років керівництва райвідділів міліції;

- закону про обрання керівництвом райвідділів з власного складу керівництва обласних управлінь міліції і обрання  керівництвом обласних управлінь керівництва МВС;

- прозорому та простому у застосуванні  закону про відкликання у будь-який час обраних керівників міліції їх виборцями;

- законам про обрання народом кожні п'ять років керівництва райвідділів освіти та охорони здоров'я;

- законам про обрання керівництвом райвідділів з власного складу керівництва обласних управлінь відповідно освіти та охорони здоров'я і обрання  керівництвом обласних управлінь керівництва міністерств відповідно МО і МОЗ;

- прозорим та простим у застосуванні законам про відкликання у будь-який час обраних керівників освіти та охорони здоров'я їх виборцями;

- закону, який визначає для всіх податків наступний порядок: податкова служба країни здійснює ведення реєстру доходів фізичних і юридичних осіб та формує податкові квитанції і надсилає їх платнику податків; податки збираються за місцем створення виробу або надання послуги, але збирач податків може використати зібрані кошти тільки після перерахування певної їх частини податковому органу більш наближеному до центральної податковій службі країни в обсязі Х % від зібраної суми, де Х – число, визначене законом.

Очевидно, що перелічені закони вимагають змін в Конституції, в частині яка є за сутністю СД. Не  менш очевидним є і те, що здійснення зазначених реформ матиме наслідком суттєве приборкання корупції в Україні.

Таким чином, теперішній стани України для його покращання об'єктивно потребує здійснення реформування визначених тут сфер суспільного життя, а це реформування по суті є зміною чинної Конституції в частині, яка є СД.

Здійснивши надання чинності зазначеним тут раніше законам і виконавши відповідні зміни СД і Конституції, в Україні буде суттєво приборкана корупція, розчищено джерело ініціативи і творчості народу та шляхи притоку іноземних інвестицій і відбудеться ще багато інших позитивних змін, які створять умови для бурхливого розвитку країни, який призведе її до позбавлення від олігархічної деспотії, а переважна більшість її громадян отримають заможність та впевненість у завтрашньому дні!