пятница, 30 марта 2018 г.

УКРАЇНА ЗА КРОК ДО БУРХЛИВОГО РОЗКВІТУ (Або чим же дійсно загрожує Україні олігархія і що з нею робити?)


Статтю голови ВО "Свобода" О. Я. Тягнибока "Чим загрожує Україні олігархія і що з нею робити?" було оприлюднено 27.03.2018 в Блогах газети "Українська правда". Не зважаючи на суттєве розкриття теми, не можна оминути мовчанням надто значні недоліки тієї статті.
Аби говорити однією мовою, варто почати розбір не простого питання, яке винесене в заголовок статті, з визначень використаних понять.
"Олігархія (грец. ὀλιγαρχία (oligarchia), від дав.-гр. ὀλίγον (oligon) «небагато», та дав.-гр. ἀρχή (arche) «влада» — влада небагатьох) — політичний режим, у якому влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб; група людей, які одночасно є і власниками засобів виробництва, і можновладцями. Таку групу інколи називають — олігархат." - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D1%96%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%8F#%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F. З визначення ще не очевидні загрози, але вже очевидна відповідь на питання: "Що з нею робити"? Якщо не влаштовує цей політичний режим, то його варто замінити на інший. На жаль, про таку заміну не має мови в запропонованому ВО "Свобода" "Антиолігархічному пакеті докорінних перетворень", про який буде мова трохи згодом.
Очевидно, що перед лікуванням хоч особи, хоч суспільства слід правильно встановити діагноз. Відносно суспільства це означає необхідність здійснити аналіз його стану, в підсумку якого виявити об'єктивні перепони позитивному розвиткові   країни.    В    обговорюваній    статті О. Я. Тягнибока роль зазначеного виявлення грають слова: "Що сьогодні найбільше болить українцям? Це війна, корупція і тотальне зубожіння нації. Але найстрашніше – непевність завтрашнього дня. Яке майбутнє чекає на наших дітей? Коли задумуєшся, чому так є, – розумієш: у всіх бід в Україні є одна-єдина причина – це олігархія.". Очевидно, що ці констатації того, що маємо, і невідомі роздуми над питанням – "Чому так є?" – не є аналізом і підбиттям його підсумків, а відтак, діагноз стану українського суспільства ВО "Свобода" не встановила, а призначила.
Більш того, не "у всіх бід в Україні є одна-єдина причина – це олігархія", оскільки сама олігархія (панування осіб, які одночасно є бізнесменами і можновладцями) є наслідком більш загальних обставин, до яких належать наступні.
На межі 80-х і 90-х років минулого сторіччя в СРСР, не встановивши діагнозу хвороби суспільства, а призначивши витоком всіх суспільних хвороб того часу неіснуючий соціалізм, та  у відповідності з рішеннями ХХVІІІ з'їзду КПРС розпочали здійснювати перехід до ринкових відносин, але при цьому зміни у всіх інших (крім економічної) сферах життя суспільства не планувалися і не здійснювалися. Початок зазначеного переходу призводить до зникнення СРСР,   але  курс  перетворень залишається

1

незмінним: запроваджуються та вдосконалюються ринкові відносини в економіці, а всі інші сфери суспільного життя не змінюються. Цей курс дозволяє можновладцям УРСР зберегти важелі влади у власних руках і через це скористатися плодами шахрайської приватизації, що перетворило бюрократів сталінського штибу на олігархів = бізнесменів-можновладців. До кола олігархів, утвореного сталінськими бюрократами, долучилися і кримінальні елементи, які скористалися перебудовчим бардаком, аби шахрайськими методами збагатитися та набути у власність засоби виробництва. Крім того кримінальні елементи, намагаючись бути схожими на бюрократів, набули собі владних повноважень. Саме таким шляхом система бюрократичного державного правління імені Сталіна набула ознак олігархії не позбувшись бюрократичних ознак. Таким чином Сьогоднішній стан України характеризується капіталістичною економікою і олігархічно-бюрократичним державним правлінням. Чи не найочевиднішим проявом зазначеної системи державного правління є чисельне зростання чиновництва в Україні, якого і в СРСР було занадто багато. Для прикладу: в майже 140-мільйонній Японії сьогодні близько 9000 чиновників, в радянській Україні – близько 60000, а сьогодні – близько 400000.
Важливо підкреслити, що один з об'єктивних законів життя суспільства  говорить про зв'язок між економічною системою країни і її системою державного правління. За цим законом між зазначеними сферами життя суспільства повинна буди відповідність, аби країна мала умови позитивного розвитку. В протилежному випадку, коли не має зазначеної відповідності, країна буде перебувати в стагнації або навіть і в кризі. Саме це ми спостерігали у 80-х роках минулого сторіччя і бачимо вже понад 20 останніх років незалежної України, що однозначно говорить про наявність зазначеної невідповідності.
Зберігаючи послідовність викладення в статті О. Я. Тягнибока, зокрема, це стосується наведених там характеристик олігархії, проаналізуємо їх зв'язок з виявленою нами невідповідністю економічної системи України і її системи державного правління:
"Олігархія – основа системної корупції"
Не вдаючись до виявлення значення слів "системна корупція", але враховуючи те, що корупція є одним з суспільних явищ, які зароджуються, квітнуть, відтворюються та в будь-який момент можуть відродитися за певних суспільних відносин, більш точно було б говорити не про основи  корупції а про її джерела, тобто про ті суспільні відносини, які є джерелами корупції. До них в Україні належать приватна власність і надмірна бюрократизація державного правління, яке є ще і олігархічним. Відтак, відлучивши бізнесменів від влади або можновладців від бізнесу, тобто позбувшись олігархії, не можливо позбутися бюрократичного джерела корупції, а позбувшись системи бюрократичного державного правління, можна отримати такий стан суспільства, в якому 

2

будуть виконуватися закони, міліціонери ефективно виявлятимуть корупціонерів, прокурори без зволікань доводитимуть корупційні справи до суду, а судді судитимуть за законом. Очевидно, що з переходом до того стану відбудеться суттєве приборкання корупції і ніякі інші заходи призвести до такого приборкання нездатні, а відтак, оскільки зазначений перехід ще навіть не планується, то й боротьба з корупцією в Україні ще й не починалася не лінивими і не нелінивими, хоча така-сяка боротьба з корупціонерами відбувається.
Різницю між цим текстом і відповідним текстом О. Я. Тягнибока легко бачити, тому зупинятися на ній не буду.
"Олігархія – причина зубожіння українців"
Навіть за нещадного грабунку олігархами суспільства ніхто не відміняв дію об'єктивного закону життя суспільства: "Спожити можна лише те, що вироблено". Тож, логічно буде кинути хоча б короткий погляд на приклади, як протилежні вирішення зазначеної раніше невідповідності економічної системи і системи державного правління впливають на виробництво: 





Очевидно, що Польща надала перевагу більш демократичній системі державного правління, а в країнах СНГ системи державного правління є більш диктаторським, ніж в Україні, але закон відповідності економіки і системи державного правління спрацював у всіх трьох випадках. Отже, аби отримати заможність і впевненість у завтрашньому дні переважної більшості громадян України, мало позбутися олігархії, а необхідно ще й демократизувати або зробити більш диктаторською її систему державного правління.
Розбіжності в змістах цього тексту і тексту статті О. Я. Тягнибока теж є очевидними.

3

"Олігархія – війна без кінця"
В статті "УКРАЇНО, ЧОМУ МАРШ НА МІСЦІ, ХОЧ Є КУДИ ЙТИ?" - http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/25.html, ст. 7 - 8, було показано як боротьба між клановими угрупуваннями бізнесменів-можновладців було використане керівництвом РФ, аби принести війну в Україну. Існування кланових угрупувань притаманне бізнесу в значно меншому ступеню, за демократичної системи  державного правління, ніж за системі бюрократичного державного правління. Отже, знов маємо висновок, про недостатність зникнення олігархії, аби усунути умови, які призвели до сучасної війни, і бачимо розбіжності текстів цього і О. Я. Тягнибока.
Як позбутися олігархії та повернути Україну в українські руки?
Очевидно, що неможливо повернути до рук громадян країни те, що там ніколи не знаходилося. А з попереднього тексту випливає, що здійснивши демократизацію системи державного правління, тобто передавши народові частину владних повноважень депутатів і чиновників, тим самим переведемо країну в стан, в якому будуть виконуватися закони, оскільки протилежне буде невигідним, міліціонери ефективно виявлятимуть корупціонерів, прокурори без зволікань доводитимуть корупційні справи до суду, а судді судитимуть не за дзвінками чи хабарями, а за законами. В цих умовах інвестиції охоче будуть йти в Україну, а виробництво буде стало зростати навіть і без них. Очевидно, що зростаюче виробництво є можливістю для покращання життя всіх громадян, а щоб можливість перетворилася для переважної більшості громадян в реальність, потрібно надати чинності пакету законів, який ВО "Свобода" запропонувала та дала йому невдалу назву. Запропонований ВО "Свобода" пакет проектів законів відповідно їх змістові було б більш правильно називати "Пакет законопроектів спрямований на подолання та запобігання у майбутньому офшоризації та тінізації української економіки". Якщо ж приєднати до цього пакету ще і "Пакет законопроектів спрямованих на демократизацію державного правління України", то отримаємо все необхідне і достатнє для написання справжньої не передвиборчої, а виборчої програми = програми розвитку України, виконання якої здатне позбавити українське суспільство від олігархічної деспотії та дати переважній більшості громадян заможність та впевненість у завтрашньому дні.
Очевидні розбіжності цього тексту і відповідного тексту статті О. Я. Тягнибока не має сенсу обговорювати.
Але залишається не виявленим зміст "Пакету законопроектів спрямованих на демократизацію державного правління України". На щастя, мені вже неодноразово доводилося оприлюднювати перелік назв законопроектів, про які йде мова зараз (дивимось, наприклад, http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/blog-post_34.html,  ст. 4 -5.).  Сьогодні цей перелік має 

4

наступний вигляд:
- закон про референдум, в якому втілено обов'язковість рівності агітації за і проти;
- закон про формування ЦВК шляхом обрання облрадами і радою АР Крим по два її члена (один від партій більшості у ВРУ, а другий від партій меншості) та формування окружних та дільничних комісій самою ЦВК шляхом найму з числа бажаючих позапартійних громадян;
- закон про скасування президентства;
- закон про вибори депутатів, в якому втілена гібридна виборча система;
- закон про відкликання депутата в будь-який час його виборцями;
- закон про обрання народом кожні п'ять років прокурорів і суддів всіх районних прокуратур і районних судів;
- закон про обрання прокурорами і суддями з власного складу відповідно прокурорів обласних прокуратур і суддів обласних судів, прокурорів Генеральної прокуратури, суддів Верховного і Конституційного судів;
- закон про відкликання прокурора або судді в будь-який час його виборцями;
- закони про обрання народом кожні п'ять років керівництва райвідділів міліції, освіти та охорони здоров'я;
- закон про обрання керівництвом райвідділів з власного складу керівництва обласних управлінь відповідно міліції, освіти, охорони здоров'я, і обрання  керівництвом обласних управлінь керівництва міністерств відповідно МВС, МО і МОЗ;
 - закони про відкликання у будь-який час обраних керівників міліції, освіти та охорони здоров'я їх виборцями;
- закон, який визначає для всіх податків наступний порядок: податкова служба країни здійснює ведення реєстру доходів фізичних і юридичних осіб та формує податкові квитанції і надсилає їх платнику податків; податки збираються за місцем створення виробу або надання послуги, але збирач податків може використати зібрані кошти тільки після перерахування певної їх частини податковому органу більш наближеному до центральної податковій службі країни в обсязі Х % від зібраної суми, де Х – число, визначене законом.
Таким чином, ВО Свобода та й всі інші політичні партії України, оскільки "Антиолігархічний пакет докорінних перетворень", плану М. Н. Саакашвілі "ДРУГАЯ УКРАЇНА" (https://www.youtube.com/watch?v=EEDXPMEvde0) і "Пакет законопроектів спрямованих на демократизацію державного правління України" оприлюднені, мають все необхідне і достатнє, аби створити справжню виборчу програму = програму розвитку країни і легко перемагати на найближчих виборах конкурентів, які за звичкою вийдуть на вибори не з виборчими програми, а видаватимуть за них збірочки невідомо з чого насмиканих обіцянок, які вони невідомо як і коли, а тому й чи будуть виконувати. Зрозуміло, що та перемога з можливої стане реальною, якщо вже сьогодні в партійному штабі буде написано текст виборчої програми, цей текст буде доведено і роз'яснено всім  членам  партії,   а  останні

5

невідкладно почнуть пропагувати виборчу програму партії на всіх перехрестях, не забуваючи вказувати на відсутність такої програми у конкурентів.
В підсумку маємо достатньо підстав, аби стверджувати: "Україна сьогодні стоїть за крок до початку свого бурхливого розквіту і лише незрілість її політичних партій зможе відтермінувати початок цього розквіту". Відтак, кожен, хто розуміється на об'єктивних закономірностях життя суспільства, має штовхати якусь з політичних партій до спільної перемоги всіх громадян України.

 ДО ПЕРЕМОГИ НАД БІДНІСТЮ І НЕВПЕВНЕНІСТЮ!.

понедельник, 19 марта 2018 г.

СПОЧАТКУ ПРОГРАМА – ПОТІМ НАША ПІДТРИМКА!


18.03.2018 Р. П. Безсмертний оприлюднив на ФБ (https://www.facebook.com/roman.bezsmertnyi/posts/1589193691172151) власне бачення стану України та шляху виходу з нього, що є помилковими, але, на жаль, занадто поширеними в Україні. Відносно власного бачення він підсумував: "От вам і пояснення усіх наших сумних спогадів і міркувань над сьогоденням".
Так, пояснення є, але чи відповідає воно дійсному стану справ? Перший Майдан відстояв право Ющенка і Ко правити країною, хоча не знав, як саме вони будуть правити, що саме будуть робити під час свого правління. Другий Майдан приводить до влади Порошенка і Ко, які не оголосили ніякої програми розвитку країни ("Жити по новому" не є ні за жодною ознакою програмою розвитку країни). За цих умов навіть анекдотичний чукча вже сказав би: "Тенденція, однако". Тому безсмертним, аби "не розчаровувати таких хлопців", слід мати сміливість визнавати, що вони (безсмертні – О. М.) не є фахівцями сфери закономірностей життя суспільства, і тому не можуть виявляти правильно причини його стану та пропонувати дієві заходи для подолання тих причин.
Головною причиною хворобливого стану українського суспільства є взаємна невідповідність його економічних основ і його успадкованої від СРСР системи державного правління. Ця не відповідність стримує економічне зростання України і є додатковим, в порівнянні з розвинутими країнами, джерелом корупції. Для подолання цієї не відповідності достатньо перейти від системи бюрократичного державного правління імені Сталіна до системи демократичного державного правління. Такий перехід, на відміну від всіх змін, які здійснюють сьогоднішні можновладці, є реформою, тобто зміною суспільних відносин, в даному випадку, в сфері державного правління. Крім того, в підсумку його здійснення долається перепона позитивному розвитку суспільства, з'являються умови сталого економічного зростання і суттєвого приборкання корупції, а все це веде до свободи від олігархічної деспотії, до заможності і впевненості в завтрашньому дні переважної більшості громадян України. Отже, причина захворювання виявлена і шлях одужання окреслено. Як бачимо, ніякого нічим невизначеного перезаснування держави для подолання хвороби і одужання України не потрібно. Окремо слід сказати, що пропоноване багатьма "цілковите докорінне перезавантаження держави", тобто повна люстрація всіх можновладців і пов'язані з нею між особисті напруження не є обов'язковими умовами одужання України.
Для початку руху шляхом від системи бюрократичного державного правління імені Сталіна до системи демократичного державного правління залишається з'ясувати так званий "порядок переставляння ніг", тобто зміст мінімально необхідних реформаторських заходів, які слід здійснити, аби відбулася заміна системи бюрократичного державного правління імені Сталіна системою демократичного державного правління. Очевидно, що зазначена заміна є демократизацією, тобто процесом передачі народу частини владних повноважень можновладців. Для здійснення такої передачі слід "зробити чинним:
- закон про референдум, в якому втілено обов'язковість рівності агітації за і проти;
- закон про формування ЦВК шляхом обрання облрадами і радою АР Крим по два її члена (один від партій більшості у ВРУ, а другий від партій меншості) та формування окружних та дільничних комісій самою ЦВК шляхом найму з числа бажаючих позапартійних громадян;
- закон про вибори депутатів, в якому втілена гібридна виборча система;
- закон про відкликання депутата в будь-який час його виборцями;
- закон про обрання кожні п'ять років всіх прокурорів і суддів народом;
- закон про відкликання прокурора або судді в будь-який час його виборцями;
- закони про обрання народом кожні п'ять років керівництва міліції, освіти та охорони здоров'я від райвідділу до генерального прокурора і відповідного міністра;
- закони про відкликання у будь-який час обраних керівників міліції, освіти та охорони здоров'я їх виборцями;
- закон, який визначає для всіх податків наступний порядок: податкова служба країни здійснює ведення реєстру доходів фізичних і юридичних осіб та формує податкові квитанції і надсилає їх платнику податків; податки збираються за місцем створення виробу або надання послуги, але збирач податків може використати зібрані кошти тільки після перерахування певної їх частини податковому органу більш наближеному до центральної податковій службі країни в обсязі Х % від зібраної суми, де Х – число, визначене законом;
..." - http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/25.html.
Таким чином:
- об'єктивна перепона позитивному розвиткові України – встановлена;
- шлях подолання визначеної перепони - окреслено;
- зміст мінімально необхідних реформаторських заходів – визначено.
Відтак, маємо все мінімально необхідне і достатнє для створення програми розвитку суспільства, виконання якої веде до свободи від олігархічної деспотії, до заможності і впевненості в завтрашньому дні переважної більшості громадян України. Тому в подальшому політики, які мають замість виборчої програми = програми розвитку суспільства лише збірочку невідомо з чого насмиканих обіцянок, які вони не відомо як і коли, а тому й чи будуть виконувати, саме ці політики тепер матимуть єдину підставу розпатякувати про дострокові вибори і цією підставою є їх бажання вмостити власні дупи у владні крісла, аби, як і попередники, не робити нічого для покращання життя переважної більшості громадян. Відтак, в подальшому переважній більшості громадян не має сенсу підтримувати заходи цих політиків і їх обрання депутатами.

НАШИМ ГАСЛОМ ЗАВЖДИ ПОВИННО БУТИ:

СПОЧАТКУ ПРОГРАМА

розвитку суспільства, виконання якої покращить життя переважної більшості громадян, і лише

ПОТІМ НАША ПІДТРИМКА

вас і ваших заходів, спрямованих на виконання тої програми!

воскресенье, 18 марта 2018 г.

ПОВТОРЕННЯ ІСТОРІЇ ЗА В. М. ЛИТВИНОМ І ЗА О. М. СОКОЛОВИМ


В. М. Литвин: "ПОВТОРЕННЯ ІСТОРІЇ. ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ (https://www.facebook.com/vm.lytvyn/posts/1589625884487309 – О. М.)
На зміцнення і легітимізацію сталінського режиму, насамперед в очах світової громадськості, у свій час «попрацювали» всесвітньо відомі моральні авторитети. Відвідавши СРСР та поспілкувавшись зі Сталіним, вони здебільшого позитивно висловлювалися про пролетарську державу та особисто її керівника.
Довідково: У 1920-30-ті рр. в СРСР, зокрема, побували: Бернард Шоу, Анрі Барбюс, Эміль Людвиг, Герберт Уеллс, Ромен Роллан, Андре Жид, Ліон Фейхтвангер, Теодор Драйзер, Вальтер Беньямін, Бертран Рассел, Джон Дос-Пассос. Не кажу вже про Джона Ріда з його знаменитою книгою.
Апогеєм їх поїздок були зустрічі зі Сталіним. Винятком виявились Андре Жид та Андре Мальво. Вождь їх не прийняв. І через кілька місяців після повернення до Парижу з’явилася крамольна книга Жида «Повернення із СРСР». Інші, як правило, крамольних звітів не складали.
Тих, кого цікавить ця тема, відсилаю до публікацій: Максименков Л. Очерки номенклатурной истории советской литературы. Западные пилигримы у сталинского престола (Фейхтвангер и другие). – Вопросы литературы, 2004, № 2,3; Цветков Н. Гений зла Сталин. – М.: Яуза, 2014.
І це у той час, коли в країні розкручувався маховик пошуку ворогів (відповідно до принципу – по мірі просування соціалістичним шляхом загострюється класова боротьба), жорстоких репресій, які перейняли «естафету» від голодоморів, на конвеєр була поставлена діяльність «трійок», система швидких і безжалісних розправ з тисячами і мільйонами людей.
Щось подібне відбувається сьогодні: союзники нинішнього українського режиму взяли на себе місію «моральних авторитетів» і демонструють дивовижне захоплення його реформами. Нав’язливо звучать їх твердження, що за чотири роки їх зроблено більше і краще, ніж за увесь попередній період незалежної України. І досягнення настільки вагомі, що їх не можуть помічати лише «ідіоти» та взагалі погані люди (читай – вороги). Схоже, що майже увесь український народ тримають за ідіотів. Утім, до нас ставляться так, як ми дозволяємо.
У такий спосіб Захід легітимізує нинішню владу. Знову ж таки в очах західного світу, оскільки в Україні переважають «ідіоти». І їм вже ніщо не допоможе побачити «позитив». Мабуть і тоді були «ідіоти».
Звичайно, такі оптимістичні оцінки «надихають» владу, окрім продовження всеперемагаючих реформ, і на похід проти «ворогів» - внутрішніх і зовнішніх, які масово не помічають щастя. Не випадково ж заговорили про п’яту колону.
А партнери України вже за «традицією» поблажливо споглядають за розгортанням кампанії боротьби з ворогами України, точніше – влади. Методика її багато в чому начебто скалькована з 30-х – початку 50-х рр. ХХ століття. Хоча й більш вегетаріанська. Але сталінські лекала! Куди важливіше для Заходу, щоб «не зійшли з курсу реформ».
Правда, щось схоже вже намагалися апробувати на початку ХХI століття. Пам’ятаєте: «змову пенсіонерів з Чернігівщини». Тоді вистачило глузду не розкручувати цю нісенітницю. Але зараз ситуація кардинально інша – воююча країна. Скрізь вороги. Отже, все повинно зійти, а головне – налякати опонентів влади, навернути до неї, якщо не прихильність, то співчуття. Вже хоча б тому, що її представників з одного гнізда, які домовилися триматися купи, «планували позбавити життя». За те, що вони на першій лінії боротьби за народ і Україну. Насправді ж реалізуються сценарії виборчої кампанії на основі так складно сконструйованих домовленостей. І тут вже не до «високих матерій», на озброєння взяли апробовані методики. Головне – результат. Без нього – ніяк…
Але чомусь забули відому істину, зафіксовану Гегелем: історія повторюється двічі: перший раз як трагедія, другий раз — як фарс.".

О. М. Соколов:
"Володимир Михайлович, а чому ви дивуєтесь з того, що "Щось подібне відбувається сьогодні"? Зі зникненням СРСР, на жаль, нікуди не поділася в Україні система бюрократичного державного правління імені Сталіна, характерними складовими якої є "маховик пошуку ворогів", номенклатурність, зневажливе ставлення можновладців до народу, ... А крім того, і всесвітньо відомі моральні авторитети 20-х - 30-х років минулого сторіччя, і союзники нинішнього українського режиму, і теперішні можновладці України, і ви, зокрема, так і не усвідомили дійсну токсичність для суспільства системи бюрократичного державного правління імені Сталіна. Тому, в кращому випадку, всі особи, з тих груп, які були згадані тут, воюють проти наслідків тої бюрократичної системи, а не проти її самої, оскільки справжня війна проти тієї системи може завершиться лише перетворенням можновладців з начальників над народом в його слуг. А, не здолавши систему бюрократичного державного правління імені Сталіна, суспільство буде приречене на "ПОВТОРЕННЯ ІСТОРІЇ". Тож, як бачимо, для вичерпного і не суперечливого пояснення "ПОВТОРЕННЯ ІСТОРІЇ" в даному випадку не мало сенсу використовувати ідіотизм, існування якого не доведено, бо ті явища в дійсності зумовлені зацікавленістю окремих суспільних груп в певному змісті життя суспільства.
В зв'язку з вже сказаним, окремо слід звернути увагу на реформи в Україні. Очевидно, що перетворення можновладців з начальників над народом в його слуг є реформою системи державного правління, а змістом тої реформи є демократизація цього правління, тобто передача народові частини владних повноважень, які сьогодні здійснюють можновладці. Не менш очевидно і те, що серед всіх тих змін, які сьогодні здійснюють можновладці, не присутні такі зміни, які є реформою. Тому, маємо підстави поділяти висловлену В. М. Литвином думку про реальну відсутність вагомих досягнень у розвитку України. А звідкіля тим досягненням взятися? Країна для позитивного розвитку об'єктивно потребує здійснення реформи, про зміст якої вже сказано, а без того здійснення може лише перебувати в стагнації, що і спостерігаємо вже більше 20 років.
Таким чином, якщо Литвин, та й далеко не тільки він один, а всі можновладці, дійсно бажають того, щоб Україна уникла "ПОВТОРЕННЯ ІСТОРІЇ", повинні припинити безкінечне ходіння по колу: констатація того, що маємо, → вигадування причин того, чому маємо саме це, → дії з подолання вигаданих причин → відсутність бажаних змін → констатація того, що маємо, → ... Аби уникнути "ПОВТОРЕННЯ ІСТОРІЇ", активним громадянам України слід пропагувати необхідність здійснення демократизації державного правління та вимагати від можновладців втілення її в життя!

PS
Більш докладно про об'єктивні необхідність здійснення і зміст реформ в Україні читаємо в статті за адресою: http://sociologiyau.blogspot.com/2017/07/blog-post_24.html.

вторник, 13 марта 2018 г.

ДОКИ У ВРУ ЙДЕ РОБОТА НАД ВИБОРЧИМ КОДЕКСОМ …


Як стало відомо, з інтерв'ю ІА ZIK голови підкомітету з питань виборів і референдумів Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя, колишнього голови Комітету виборців України О. М. Черненко (https://zik.ua/news/2018/03/07/vidkryti_spysky_i_novi_vymogy_do_kandydativ_u_prezydenty_novatsii_vyborchogo_1280415), у ВРУ триває підготовка до другого читання виборчого кодексу. З того ж інтерв’ю стали відомими факти, які не можна, з огляду на їх суспільну значимість, залишити без коментування, зокрема, вживання словосполучення - "виборча реформа".
"Виборча реформа" - це тарабарщина, беззмістовний набір слів, якщо, звісно, мова не йде про суспільно не цікаву подію, якою є зміна форми. Не будь-яка суспільна зміна є реформою.
Також, не правильно називати виборчу систему відкритих регіональних списків пропорційною системою з відкритими списками, бо насправді вона є пропорційною системою з напіввідкритими списками. Пропорційна система з повністю відкритими списками є гібридною виборчою системою, яка утворена поєднанням принципів формування партійних списків пропорційної системи і принципів балотування, голосування, та підбиття підсумків виборів мажоритарної системи. Список кандидатів від партії, розташованих за номерами виборчих округів, і виборча програма затверджуються з'їздом партії, як і за пропорційної виборчої системи, а балотування, голосування та підбиття підсумків виборів відбуваються за правилами мажоритарної системи. Крім того, гібридна виборча система у порівнянні з пропорційною виборчою системою і навіть з виборчою системою відкритих регіональних списків матиме більш прозорий і більш простий у застосуванні порядок відклику депутата його виборцями. Також, за гібридної виборчої системи існування прохідного бар'єру позбавлено сенсу, що дозволяє мати у ВР найбільш широке в порівнянні з іншими виборчими системами представництво політичних поглядів, які існують у суспільстві.
Мажоритарна виборча система на рівні сільські, селищні ради або ради маленьких міст - це консервація проблеми того, що "там не настільки серйозно розвинута партійна система". А дозвіл партійним організаціям вищого рівня висувати навіть позапартійних кандидатів в ради того рівня, на якому не має партійних осередків, – це шлях вирішення зазначеної проблеми.
Відносно виборів президента має суспільний сенс лише одне питання: "Навіщо обирати президента, якщо не видно суспільної користі від існування інституту президентства, а шкоди настільки ж багато, як і за будь-якого двовладдя, жодне з яких не пропонує і не здійснює об'єктивно необхідних суспільних змін, а лише говорить про відповідальність іншої частини можновладців за відсутність тих змін"?
Всі ці зауваження до змісту Виборчого кодексу України відомі можновладцям = депутатам, президенту і урядовцям, але ігноруються ними. Тож, доки у ВРУ йде робота над виборчим кодексом і якщо бажаємо собі та нащадкам щастя і в подальшому, то маємо діяти так, як написано в статті "ПРО БЕЗПРАВ'Я НОСІЯ ВЛАДИ", яка розміщена за адресою: http://sociologiyau.blogspot.com/2018/03/blog-post_4.html.


воскресенье, 4 марта 2018 г.

ПРО БЕЗПРАВ'Я НОСІЯ ВЛАДИ


Чергова публікація на ФБ, про стражденне життя носія влади і обов'язок тих, хто живе сьогодні, перед наступними поколіннями – змінити цей стан речей, викликала наступні думки.
Дійсно, "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ"  Стаття 5 Конституції України.". Але за тією ж Конституцією з усіх владних повноважень народ здійснює безпосередньо лише обрання раз на п'ять років депутатів і участь в референдумі за правилами і з дозволу можновладців. То, може годі скиглити про безправ'я народу, а почати домагатися і домогтись собі прав не тільки обирати раз на п'ять років депутатів, а і права в будь-який час їх відкликати, а також прав регулярно обирати та в будь-який час відкликати прокурорів, суддів і керівництво міліції, освіти та охорони здоров'я?!
Очевидно, що народу, який має владні повноваження безпосередньо регулярно обирати і будь-який час відкликати депутатів, прокурорів, суддів і керівництво міліції, освіти та охорони здоров’я, відносно стану свого життя має сенс скаржитись лише на недостатність владних повноважень, які він здійснює безпосередньо. Відтак, припиняємо скиглити про наше злиденне життя і починаємо вимагати собі і прийдешнім поколінням зазначених владних повноважень!
Вимагаємо через петиції до можновладців, резолюції мітингів, збір підписів під вимогами та спрямування їх до можновладців, а також через обрання депутатами ВРУ лише тих кандидатів від партій, виборча програма яких містить зобов'язання на протязі перших двох років депутатської каденції надати чинності законам, за якими ми маємо зазначені владні повноваження.
Таким чином, відносно нашого і прийдешніх поколінь якості життя знаємо, що і як слід зробити для його покращання. Отже, не має виправдання нашій бездіяльності, за яку від нащадків матимемо лише прокльони …

пятница, 2 марта 2018 г.

«ПУТЛЕР КАПУТ»!


Путлер в посланні Федеральному зібранню РФ презентував світу  нову зброю РФ. Ця презентація викликала в мене наступні думки.
Цікаво цей дебіл і хлопавки в залі хоча б здогадуються, що кошти платників податків РФ витрачені марно, оскільки наявні засоби вбивства вже достатні аби у відповідь на їх засоби знищення людей знищити їх далеко не один раз де б вони не ховалися? Схоже, що не здогадуються, оскільки збираються продовжити дурнувате витрачання коштів платників податків. Відтак, світовому товариству варто не очікувати дурнуватих дій дебіла і Ко, а провести операцію "путлер капут", аналогічну до "капут Усама бен Ладен" ("Спис Нептуна")!

пятница, 16 февраля 2018 г.

НА КОГО ПОКЛАДАТИ НАДІЮ ГРОМАДЯНАМ УКРАЇНИ?

Чотири роки безуспішного правління теперішньої коаліції фракцій ВРУ, президента, уряду і майже бездіяльності опозиції переконливо довели, що громадяни України у справі покращання свого життя можуть розраховувати лише на себе. Ось, і нещодавно наші "доблесні" коаліціанти, президент, уряд у і не менш недолугі опозиціонери довели, що не варті наших голосів на виборах: перші по-дурнуватому видворили М. Н. Саакашвілі з України, а другі з цього приводу оприлюднили недолуге звернення.
Більш недолугого звернення в країні, яка захлинається без здійснення об'єктивно необхідних їй реформ, важко собі уявити. Де найефективніший захист і найкраща підтримка М. Н. Саакашвілі - вимога негайно розпочати виконання плану М. Н. Саакашвілі "ДРУГАЯ УКРАЇНА" (https://www.youtube.com/watch?v=EEDXPMEvde0) з додатками до нього, які є в статті розміщеній за адресою: http://sociologiyau.blogspot.com/2017/06/blog-post.html!? Її не має і не має навіть згадки про таку вимогу!
Таким чином, громадяни України у справі покращання власного життя можуть розраховувати лише на себе та пам'ятати і діяти у відповідності з наступним: