ВИБОРЧА ПРОГРАМА І РІВЕНЬ ЖИТТЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

ЗАВЖДИ ОБИРАЛИ ЗА ВІДЧУТТЯМ, АЛЕ ВИЖИЛИ,
ОСКІЛЬКИ СВОЄЧАСНО ВИПРАВЛЯЛИ ПОМИЛКИ

27-ій річниці незалежності України присвячується

Не все те золото, що блищить! Не все те виборча програма = програма розвитку країни, що нею називають. На жаль, за всі роки незалежності України жодна з її політичних партій не спромоглася вийти на вибори з виборчою програмою. Кожного разу партії видавали за виборчу програму збірочку не відомо з чого насмиканих обіцянок, які навряд чи будуть виконуватись, оскільки ті збірочки не містили відомостей про те, як і коли записані в них обіцянки будуть втілюватися в життя. Причини цього чисельні і розмаїті: починаючи від того, що виборче законодавство для реєстрації кандидатів вимагає надати не виборчу, а передвиборчу програму, до змісту якої в законі не має ніяких вимог, і завершуючи необізнаністю партійців із загальними вимогами до змісту виборчої програми, хоча ще на початку 2012 року було оприлюднено статтю, в якій концентровано і різнобічно було розглянуто питання змісту виборчої програми і зроблено висновок: «Таким чином, виборна програма кандидата в депутати, аби відповідати своїй назві, повинна містити наступні розділи: аналіз стану країни і визначення чинників, що стримують розвиток країни; визначення необхідного нового стану країни і шляхів, які до нього ведуть; перелік принципів, виходячи з яких кандидат зобов'язується вирішувати питання під час його депутатської каденції; перелік дій, які зобов'язується кандидат виконати у визначений ним термін під час його депутатської каденції і прогноз наслідків виконання цих дій.» - https://blogs.korrespondent.net/blog/users/3240448-pro-vyborchu-prohramu.

Отже, починаючи щонайменше від 2012 року партії могли мати справжні виборчі програми = програми розвитку країни (регіону, району, населеного пункту, …). На жаль, справжніх виборчих програм не маємо і по цей день, хоча тенденції розвитку політичних партій (див., наприклад,  http://sociologiyau.blogspot.com/2017/10/1710-2017.html

і

http://sociologiyau.blogspot.com/2018/06/blog-post_17.html) вказують на те, що незабаром будемо мати.

Окремим питанням є таке: «Навіщо потрібні виборчі програми = програми розвитку»? Очевидно, що обрання депутатів відбувається за-для розвитку країни, який веде до покращення життя громадян. А чи можна змінити хоч щось на краще, якщо не мати і не втілювати певний план перетворень?! Очевидна відповідь – «Ні, оскільки, дії не за планом, а викликанні лише бажанням щось робити, крім хаотичних шарахань з боку на бік, більш нічого народити не можуть» –  і сьогоднішній стан України, і її багаторічне тупцювання на місці є тому прямим підтвердженням.

Однак, проти необхідності обирати депутатів за програмами кандидатів неодноразово висловлювалося заперечення: «Люди, які не мають відповідної освіти, є неспроможними усвідомлено обрати серед виборчих програм ту, виконання якої призведе до найбільшого покращання їх життя, і це матиме наслідком обрання депутатами популістів, діяльність яких далеко  не обов'язково веде до покращання життя навіть переважної більшості громадян». Але справою партій в агітаційний період є критика чужих і роз’яснення громадянам переваг власних виборчих програм. Це з одного боку. А з іншого боку, люди від давніх часів обирають на віру, тобто обирають за відчуттям те або того, про що або про кого не мають достатньо знань, аби зробити усвідомлений вибір. Звісно, що обрання за вірою може бути й помилковим, але людство вижило, бо своєчасно виправляло помилки, а в сучасних умовах цьому виправленню слугує право відклику обраних в будь-який час за прозорим і простим у застосуванні законом. Коли ж вибирають на віру особу, а не шлях розвитку країни, то цю помилку не виправити наступними виборами особи, а не правильно обраний шлях можна виправити наступними виборами. Та й гарна особа – це не професія, а депутата обирають для професійної роботи: для зміни стану суспільства.

З врахуванням всіх згаданих тут обставин, якщо і далі лише очікувати, коли політичні партії України дозріють, стануть спроможними створювати і втілювати в життя справжні виборчі програми, то це очікування буде злочином проти народу України, який в кримінальному праві визначають, як злочинна бездіяльність.

Все вже написане тут стало підставою для створення зразка справжньої виборчої програми, якої сьогодні об'єктивно потребує Україна, а її втілення призведе до суттєвого приборкання корупції, позбавить Україну від деспотії олігархату та й від самих олігархів і дасть переважній більшості громадян заможність і впевненість у завтрашньому дні. Маю надію, що оприлюднення цього зразка програми (мого дарунку народові України до 27-ої річниці її незалежності) прискорить визрівання політичних партій України і вони незабаром, а можливо навіть починаючи з виборів 2019 року, почнуть виходити на вибори зі справжніми виборчими програмами, а далі і заможне життя громадян України не примусить себе очікувати довго! А на питання, – «Чому втілення зазначеного зразка програми веде до зникнення олігархії та заможності і впевненості у завтрашньому дні переважної більшості громадян України?», - дамо відповідь в заключному розділі зразку програми: «Прогноз наслідків виконання програми».

 Зразок

ВИБОРЧА ПРОГРАМА ПАРТІЇ ХХХХХ

На межі 80-х і 90-х років наша країна здійснила перехід до ринкової економіки, але одночасно з цим не було здійснено більш ніяких перетворень в сфері суспільних відносин. Це з одного боку. З іншого боку, один із законів життя суспільства вимагає відповідності економічної системи і всіх інших систем суспільних відносин, оскільки в протилежному випадку країна буде перебувати в стагнації або у кризі, що і спостерігається у випадку України вже понад тридцять років. Наприклад, ринковій економіці найкраще відповідає демократична система державного правління, а Україна успадкувала від СРСР бюрократичну систему державного правління імені Сталіна, яка є путами вільному розвиткові ринкової економіки і додатковим витоком корупції у країні. Відомо, що витоком корупції, є приватна власність, а система бюрократичного державного правління імені Сталіна ще в часи СРСР сприяла зародженню і розквіту корупції. Поєднання цих двох витоків вивело Україну на перше місце в світі за рівнем корумпованості суспільства.

Відносно вже згаданих перепон позитивному розвиткові України слід зауважити, що на сьогодні не виявлено більш ніяких інших системних перепон позитивному розвиткові України.

Таким чином, єдиною виявленою на сьогодні системною перепоною позитивному розвиткові України є протиріччя між її системами: економічною і державного правління. Остання складається з трьох систем:

- системи розподілу владних повноважень між народом і можновладцями та між самими можновладцями;

- системи здійснення владних повноважень народом і можновладцями;

- системи контролю народу над можновладцями і контролю старших за посадою можновладців над підлеглими можновладцями.

Новий стан країни, в якому буде подолана виявлена перепона, може бути станом з іншою економікою і (або) з іншою системою державного правління. Оскільки сьогодні Україна не має тої політичної сили, яка в доступному для огляду майбутньому здатна спрямувати розвиток суспільства на зміну економічної системи, а сили, які можуть спрямувати розвиток суспільств в напрямку зміни системи державного правління вже є, хоча і в недостатньо розвинутому вигляді, то найближчий розквіт України може бути пов'язаний лише зі зміною, точніше, з реформуванням її системи державного правління, як в бік тоталітаризму, на що вказують позитиви розвитку країн СНГ, так і в бік демократії, на що вказує досвід інших країн. Об'єктивно зацікавлених в демократичному правлінні в Україні переважна більшість. Отже, в Україні є все необхідне і достатнє для досягнення нового її стану, який може і повинен мати наступні характеристики: ринкова економіка і демократична система державного правління.

Шляхом, який веде до визначеного нового стану України є демократизація державного правління, тобто передача народові і (або) хоча б наближення до безпосереднього виконання ним частини владних повноважень депутатів і чиновників. Це перетворення є зміною суспільних відносин, а відтак, є справжніми реформами, не здійснення яких вже поставило Україну на межу, за якою її небуття. Отже, головним змістом виборчої програми партії ХХХХХ і метою її виконання є демократизація державного правління України.

Втілюючи в життя цю програму партія ХХХХХ зобов'язується:

- триматися демократичних принципів при вирішенні всіх питань, оскільки розходження справи і слів про наміри і мету може суттєво перешкоджати виконанню програми;

- вжити всі необхідні заходи, аж до організації масових акцій з відповідними вимогами, аби здійснити реформування системи державного правління України шляхом законодавчого запровадження системи демократичного державного правління, тобто ми зобов'язуємось зробити все необхідне і достатнє для того, щоб у визначені нами терміни набули чинності:

протягом перших двох сесій ВРУ ІХ скликання:

- закон про референдум, в якому втілено обов'язковість рівності агітації за і проти;

- закон про формування ЦВК шляхом обрання облрадами і радою АР Крим по два її члена (один від партій більшості у ВРУ, а другий від партій меншості) та формування окружних та дільничних комісій самою ЦВК шляхом найму з числа бажаючих позапартійних громадян;

- закон про скасування президентства;

- закон про скасування всіх пільг і привілеїв можновладців;

- закон про вибори депутатів, в якому втілена гібридна виборча система;

- прозорий та простий у застосуванні  закон про відкликання депутата в будь-який час його виборцями;

протягом другої і третьої сесій ВРУ ІХ скликання:

- закон про обрання народом кожні п'ять років прокурорів і суддів всіх районних прокуратур і районних судів відповідно;

- закон про обрання районними прокурорами і суддями з власного складу відповідно прокурорів обласних прокуратур і суддів обласних судів, які обирають з власного складу прокурорів Генеральної прокуратури, суддів Верховного і Конституційного судів відповідно;

- прозорі та прості у застосуванні закони про відкликання прокурора або судді в будь-який час його виборцями ;

- закони про обрання народом кожні п'ять років керівництва райвідділів міліції;

- закон про обрання керівництвом райвідділів з власного складу керівництва обласних управлінь міліції і обрання  керівництвом обласних управлінь керівництва МВС;

- прозорий та простий у застосуванні  закони про відкликання у будь-який час обраних керівників міліції їх виборцями;

протягом третьої і четвертої сесій ВРУ ІХ скликання:

- закони про обрання народом кожні п'ять років керівництва райвідділів освіти та охорони здоров'я;

- закон про обрання керівництвом райвідділів з власного складу керівництва обласних управлінь відповідно освіти та охорони здоров'я і обрання  керівництвом обласних управлінь керівництва міністерств відповідно МО і МОЗ;

- прозорі та прості у застосуванні закони про відкликання у будь-який час обраних керівників освіти та охорони здоров'я їх виборцями;

- закон, який визначає для всіх податків наступний порядок: податкова служба країни здійснює ведення реєстру доходів фізичних і юридичних осіб та формує податкові квитанції і надсилає їх платнику податків; податки збираються за місцем створення виробу або надання послуги, але збирач податків може використати зібрані кошти тільки після перерахування певної їх частини податковому органу більш наближеному до центральної податковій службі країни в обсязі Х % від зібраної суми, де Х – число, визначене законом;

протягом п'ятої і шостої сесій ВРУ ІХ скликання:

- нова Конституція України, проект якої розміщено за адресою: http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/blog-post.html.

Розлоге пояснення витоків і змісту цієї програми є за адресою: http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/25.html. Її виконання поставить депутатів, прокурорів, суддів, керівництво міліції, освіти і охорони здоров’я під виключний контроль народу, припинивши бюрократичний контроль і однонаправлену залежність відповідних державних структур по вертикалі з гори до низу і горизонтальну підпорядкованість одних іншим. Контроль буде здійснюватися за наслідками діяльності обраних можновладців: гарні наслідки приводитимуть до обрання винних в них на чергових виборах на наступний термін, а погані – до відкликання на дострокових виборах. Все це не може не привести до усунення із суспільного життя зловживання владою, бюрократичних і пов'язаних з ними корупційних обмежень підприємницької діяльності, що матиме наслідком розквіт ініціативи і творчості мільйонів громадян та суттєве збільшення іноземних інвестицій. А відтак, здійснивши перехід від бюрократичної системи державного правління імені Сталіна до системи демократичного державного правління, Україна одночасно суттєво приборкає корупцію і перейде від тупцювання на місці до жвавого маршу шляхом зростання, який приведе переважу більшість її громадян до свободи від олігархічної деспотії, до заможності та впевненості в завтрашньому дні.

І все у нас було б добре, аби не війна РФ проти України та млявість і безініціативність керівництва України в питаннях наближення миру. З огляду на це, в перший тиждень депутатської (президентської) каденції будуть оголошені наступні ініціативи України: "Україна пропонує НАТО і РФ укласти разом з нею угоду з наступними положеннями:

- дата припинення вогню на території України під контролем військової місії НАТО (ООН);

- дата відновлення контролю України над її кордоном;

- дата завершення визначення кордонів України і РФ на Азовському морі;

- всі підрозділи РФ, крім дипломатичних, і військові підрозділи миротворчої місії НАТО (ООН) виводяться з території України не пізніше ХХ.ХХ.ХХХХ і ця дата є датою початку дії Угоди в повному обсязі;

- Україна зобов'язується не вступати у військові союзи, а РФ і НАТО не приймати її в такі союзи; 
- НАТО і РФ зобов'язуються надати Україні за її проханням невідкладну допомогу, аж до військової включно у випадку порушення недоторканості і цілісності України;

- порядок відшкодувань збитків України, нанесених діями РФ;

- Україна, РФ і НАТО, утворюють з рівним представництвом спеціальну комісію з дотримання прав людини і сприяння переселенню росіян з України в РФ і українців з РФ в Україну.".

Розлоге пояснення витоків і змісту цих пропозицій є за адресою: http://sociologiyau.blogspot.com/2018/08/blog-post_7.html.

Звісно, що повна виборча програма  партії має не тільки пропоновані до втілення реформи і мирні пропозиції, а і інші зміни, до яких в першу чергу належать реорганізації у виробничому секторі, які буде здійснювати держава, як самий потужний учасник ринку. Хоча зазначені зміни відбуваються і без втручання держави в наслідок процесів переливу капіталу в умовах найбільш сприятливих для вільного розвитку ринку, але держава, як найбільш потужний учасник ринку, може суттєво прискорити зазначені процеси.

PS

Таким чином, громадяни України, ми маємо зразок виборчої програми і політичні партії, ідеологіям яких запропонований зразок відповідає повністю, а отже маємо все необхідне і достатнє, аби вимагати від політичних партій мати таку виборчу програму і голосуймо тільки за ті партії, які її мають! У випадку відсутності у всіх партій такої програми голосуємо проти всіх так, як дозволятиме закон: відміткою в графі не підтримую жодного з кандидатів; перекресливши бюлетень і написавши на ньому «Проти всіх»; не приймаємо участі у виборах! Голосування проти всіх за означених обставин є дієвою вимогою, спрямованою політичним партіям, мати окреслену в зразку виборчу програму. Отже, громадяни України, наша мета ясна і шляхи до неї визначені. До роботи заради щастя нашого!

ВИДІННЯ І ПРОГНОЗ МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ

БІДА,  КОЛИ  ВІДКИДАЮТЬ  НАУКУ!

Цей вислів 15 серпня 2018 черговий раз підтвердив відомий філософ С. А. Дацюк власною статтею https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5b73ebdb384f0/. Оскільки ця стаття є взірцем антинаукового витвору, якими переповнений ефір України, то відразу ж переходимо до її розгляду.

В цій статті маємо об’єднанні нею голослівні та недостатньо і достатньо аргументовані заяви автора про помічені ним негативні явища в Україні та повідомлення про бачені ним видіння її майбутнього. Але не має в статті причин зазначених автором негативних явищ. А не виявивши причин цих явищ, відносно майбутнього стає можливим не його прогноз, а тільки породжені інтуїцією його видіння. Саме видіння, а не науковий прогноз, яким автор не володіє і безпідставно відкидає, як можливий метод адекватної оцінки сьогодення і аргументованого погляду в майбутнє. Цю характеристику витвору Дацюка не спростовує його попередження, –  «Короткі підсумовуючі тези за раніше написаним», – бо там, де він здатний, він наводить аргументи до власних коротких підсумовуючих тез.

Аби наблизити тези Дацюка до наукового аналізу сьогодення і прогнозу на цій основі майбутнього, їх потреба суттєво виправити і доповнити:

«Світова криза призвела до загострення протиріч у всьому світі» чи невирішеність протиріч призвела до загострення кризи і протистоянь? На це питання автор тез відповіді не дав і навіть його не поставив. Отже, маємо от таку глибину аналізу, підсумки якого його автор робить не з меншою «майстерністю».

«Проростання нової економіки відбувається …» лише структурною зміною старої за повного збереження усталених економічних відносин, хоча Дацюку в чомусь вдалося вгледіти кризу «установок та мотивацій, які традиційно супроводжували капіталізм – прибуток, конкуренція з установкою на монополізм …». Аби картина сучасного стану людства, яку намалював Дацюк, стала відповідною реальному життю, необхідно спростувати наступну тезу статті, яку обговорюємо.

«Будуть радикальні зміни, до яких ми не готові, перш за все, через серйозний застій в гуманітарних науках». Викинути на догоду ідеологічним прихильностям з гуманітарних наук саму науку, аби потім жалітися на застій в цих науках, це аж занадто «розумно». До Марксова наукова соціологія, марксизм часів К. Маркса і його подальший науковий розвиток вичерпно і без протиріч пояснюють всю новітню історію людства і зроблений з їх використанням прогноз розвитку людства, якщо і потребує якоїсь додаткової роботи, то лишень на рівні уточнення окремих деталей. Отже, принаймні соціологія не має ніяких проблем з розвитком. А інші гуманітарні науки, якщо і переживають за Дацюком «серйозний застій», то не він визначає готовність людства до радикальних змін, а бажання капіталістів зберегти те, що маємо, тобто наявні установки та мотивації», «які традиційно супроводжували капіталізм – прибуток, конкуренція з установкою на монополізм …». І це з одного боку. А з іншого боку готовність людства до радикальних змін визначає стан політичних сил об'єктивно зацікавлених в прогресі людства.

«Громади започаткували більш прийнятні та контрольовані для себе механізми розвитку – блокчейн в управлінні та недержавні і некорпоративні криптовалюти в фінансах.

Єдиним джерелом правозабезпечення рівності статей, рас, націй та культур все більше стають самодостатні громади, які здатні контролювати держави та корпорації. Відтак на місце державних та наддержавних структур управління все більше приходять мережеві громадянські структури.» - це намір втекти манівцями від проблем життя суспільства замість їх вирішення. І це вже стиль дацюків: замість повернення до науки, пропонувати ходу манівцями: «Потрібна інша схема: 1) інтелектуальна мережа, яка практикує мислення інакшого, з інноваційними домаганнями цивілізаційного рівня; 2) подолання національного, державного, олігархічного та культурно-наукового спротиву інноваціям за рахунок їх договірної підтримки громадою; 3) цивілізаційна експансія інноваційної громади мережевого (нетериторіального) характеру у світ; 4) творення людства як нової спільноти поза простором і часом.». Принагідно зазначимо, що поза простором і часом є тільки видіння, а видіння Дацюка, зокрема.

Не науковий метод дослідження Дацюка призводить і до того, що його пропозиції є не тільки недоречними в ситуації, яка є насправді, а й нікчемними в юридичному сенсі цього слова. По суті, ці поради Дацюка суспільству є завуальованою пропозицією здійснити децентралізацію, користь якої в подоланні причини сьогоднішніх негараздів українського суспільства дорівнює нулю. Як відомо, «сьогоднішній стан України характеризується і визначається невирішеністю протиріччя її систем: економічної і державного правління.» - http://sociologiyau.blogspot.com/2018/06/2018.html. Очевидно, що децентралізація – передача частини владних повноважень можновладців центральних органів держави їх місцевим колегам аж ніяк не сприяє вирішенню зазначеного протиріччя. Справжнім вирішенням зазначеного протиріччя є демократизація державного правління, тобто передача народу частини владних повноважень можновладців.

Але якщо дуже прискіпливо вдивитися в пропозиції Дацюка, то в них можна помітити натяки на демократизацію, але в тому й полягає антинауковий метод видінь Дацюка, що він може дати лише поради такої низької якості, що розгледіти в них хоч якийсь позитив вдається лише ціною надзвичайних зусиль. 

Крім того, необхідно взяти до уваги і  те, що пропозиції Дацюка надано в той час, коли вже сказано: «Таким чином, маємо все необхідне і достатнє для того, аби припинити недолугі балачки про укладання Суспільного Договору і схвалення нової Конституції України, та розпочати здійснення означених тут раніше практичних кроків до позбавлення від олігархічної деспотії та набуття переважною більшістю громадян України заможності та впевненості у завтрашньому дні!» - http://sociologiyau.blogspot.com/2018/06/2018.html.

От відносно останнього заключні слова статті Дацюка (після невеликої технічної корекції) стають адекватними до пропонованих мною суспільних змін:

Очевидно, що багатостраждальному народу Україні, пограбованому олігархами і знесиленому війною, здійснити ті практичні кроки надзвичайно важко, але їх здійснення достатньо ймовірно.

За цих обставин здійснення зазначених кроків – це виклик, який живиться енергією масштабності задуму: "АБИ НАЗДОГНАТИ ЄВРОПУ У РОЗВИТКУ, УКРАЇНІ НЕОБХІДНО СТАТИ ПОПЕРЕДУ ВСІЄЇ ПЛАНЕТИ!" - http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/blog-post_565.html.

Навіть якщо ті кроки не будуть зроблені незабаром, то вони своїми науковими обґрунтованістю і виваженістю  все одно приречені на здійснення!

ЧОМУ МИРНІ ІНІЦІАТИВИ НЕ ПРИВЕЛИ ДО МИРУ В УКРАЇНІ?

ГОДІ ДИВУВАТИСЯ – ЧАС ПРАЦЮВАТИ

Коротка відповідь на питання заголовку статті така: «Бо в них не було враховано всі зацікавленості всіх сторін конфлікту і всі причетні до нього сторони. Однобокі пропозиції РФ, далеко не всеосяжні пропозиції країн-членів НАТО, і майже безініціативність керівництва України не могли привести і не привели до припинення війни РФ проти України та встановлення нового стабільного світового порядку (http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/blog-post_292.html). Всі ці обставини змусили мене звернутися до керівництва України відкритим листом наступного змісту.

ВІДКРИТИЙ ЛИЧТ

ДО А. В. ПАРУБІЯ, П. О. ПОРОШЕНКА І В. Б. ГРОЙСМАНА

Здавалося б, що вже не для кого не є секретом, що протистояння олігархічних угруповань України (так званих «демократичних сил» проти конгломерату, в центрі якого ПР і КПУ) дозволило імперіалістам путлеру і Ко використати це протистояння для задоволення власних брудних корисливих забаганок про відродження Російської Імперії. путлер і Ко «по-братньому» поцупили в України Крим, розв’язали та підтримують воєнні дії на Донбасі (https://www.youtube.com/watch?v=XAOnrGxpdgk), в умовах цейтноту нав’язали учасникам Мінських перемовин бандитські домовленості, які називають Мінськ 2, та продовжують нахабно стверджувати, що «их там нет», де третина двох областей України пограбованих РФ п'ятий рік воєнним чином протистоїть іншим 20 + 2 по 2/3 областей. Але й сьогодні ще находяться «сміливці» з маріонеток кремля, які заявляють, що громадяни «так называемой «ЛНР» готовы остаться в составе Украины, если будут выполнены Минские соглашения». Об этом заявил в интервью РИА Новости один из главарей «ЛНР» Владислав Дейнего.» - https://from-ua.com/news/448327-lnr-hochet-v-ukrainu-glavar-terroristov-nazval-uslovie-vozvrascheniya.html. І ця заява не одинока. Достатньо згадати численні заяви Мураєв & К^о про негайний мир через виконання Мінських домовленостей. Але при цьому не слід забувати і того, що Мураєв & К^о є п'ятою колоною РФ в Україні, і тих умов, в яких Порошенко був вимушений підписувати Мінські домовленості: або ганьба більша за ганьбу Іловайського котла, або принизлива угода, яка дає тимчасову можливість збирання і набирання сил.

Звісно, що можна, не зважаючи на розлогі дослідження (наприклад, http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/blog-post_179.html) до безконечності  розбирати і перебирати історію причини і хід війни РФ проти України, а можна констатувати те, що сьогодні маємо і почати рух до миру більш-менш непринизливого для всіх учасників перемовного процесу в Мінську і в Будапешті. Отже, сьогодні маємо такі:

- зацікавленості України:

- мир;

- повернення анексованих територій;

- повернення окупованих територій;

- репарації та інші виплати за завдані війною збитки;

- дієві гарантії безпеки від порушень територіальної цілісності та недоторканості України.

- зацікавленості РФ:

- мир;

- не вступ України в НАТО;

- дієві гарантії рівноправ'я етнічних росіян в Україні.

Можливі і інші зацікавленості Україні і РФ, але про них сьогодні не відомо в публічній сфері, хоча вони можуть бути заявлені та вирішені в межах підготовки до підписання Великої Угоди між Україною, РФ і НАТО. Зазначена Угода може задовольнити в повному обсязі згадані тут зацікавленості України і РФ, не торкаючись зацікавленостей НАТО. Тому підготовка і оприлюднення спільної Заяви Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України з пропозицією до РФ і НАТО про підготовку та укладання Великої Угоди є невідкладним завданням А. В. Парубія, П. О. Порошенка і В. Б. Гройсмана.

Очевидно, що одночасно з оприлюдненням згаданої тут Заяви повинен буди оприлюдненим і її невід’ємний додаток – проект: Угода про мир та співробітництво між Україною, РФ і НАТО (в трьох рівноправних примірниках, кожен з яких українською або російською, або англійською мовами). В цьому проекті мають бути наступні положення:

- дата припинення вогню на всій території України під контролем військової місії НАТО (ООН);

- дата відновлення Україною контролю над всім її кордоном;

- дата завершення визначення кордонів України і РФ на Азовському морі;

- дата, коли останній іноземний військовий або інший підрозділ (крім дипломатичних) залишить територію України і ця дата повинна бути датою початку дії Угоди в повному обсязі;

- порядок виплат РФ Україні репарацій та інших виплат;

- зобов'язання кожного з учасників Угоди надати Україні на її прохання будь-яку допомогу, аж до військової включно, для усунення порушень її недоторканості і цілісності;

- Україна зобов'язується не вступати в будь-які військові блоки, а:

- НАТО не приймати у власний склад Україну;

- РФ не утворювати військових союзів з Україною та не приймати її у військові союзи, в яких РФ є членом.

- Україна, РФ і НАТО, утворюють з рівним представництвом спеціальну комісію, митою діяльності якої є спостереження за дотриманням рівноправ'я по відношенню до етнічних українців в РФ і до етнічних росіян в Україні та вироблення рекомендацій, які сторони Угоди зобов'язані виконувати. Крім того комісія має всіляко (і навіть коштами) сприяти тим етнічним українцям, хто бажає  переселитися з РФ в Україну і тим етнічним росіянам, хто бажає, переселитися з Україну в РФ; для фінансового сприяння комісії переселенцям утворюється і діє міжнародний фінансовий фонд.

Звісно, що Велика Угода, може містити і інші положення, але згадані тут є мінімально необхідними для задоволення наявних в публічній сфері зацікавленостей сторін, а відтак, має все мінімально необхідне для її укладання, яким буде розпочато практичний перехід України від війни до миру, який буде підтримуватись виконанням взятих сторонами на себе зобов'язань.

Таким чином, шановні А. В. Парубій, П. О. Порошенко і В. Б. Гройсман, від дня отримання вами цього листа на вас покладено особисту відповідальність перед народом України за продовження війни на її території через відсутність будь-яких мирних ініціатив України.

З повагою, Олександр Миколайович Соколов.

СУСПІЛЬНА УГОДА (ПРОЕКТ)

ВОНА НЕ БУДЕ ТАКОЮ!

ДО ВСІХ БАЖАЮЧИХ ДОКЛАСТИ ЗУСИЛЬ ДО СТВОРЕННЯ ТЕКСТУ СУСПІЛЬНОЇ УГОДИ

Товариші, тобто  ті, що роблять спільну справу, погодьтесь, що перед початком спільної праці, для її ефективності, нам слід домовитись про правила, яких ми будемо дотримуватись під час праці. Безсумнівно, до нашого товариства може належати лише той, хто беззаперечно підтримує засади творення Угоди, викладені в Преамбулі. Крім того, нам слід виходити з одного спільного погляду на сучасну історію України, тобто однаково бачити в загальних рисах сьогоднішній стан країни і той, якого бажаємо, в якому буде більше забезпечені права і свободи людини, гідні умови її життя та більша правова і соціальна рівність у всіх сферах життя суспільства.

Головною бідою теперішнього стану України є крайня обмеженість демократії – влади народу (http://sociologiyau.blogspot.com/2018/03/blog-post_4.html). Це стало можливим через те, що перехід до ринкової економіки не супроводжувався адекватним зростанням ступеню демократизму, тобто відношення обсягу владних повноважень, які народ здійснює безпосередньо, до обсягу владних повноважень, які народ здійснює опосередковано, через обраних ним можновладців. Відтак, саме зростання ступеню демократизму у всіх сферах життя суспільства здатне вивести Україну на шлях прогресу і процвітання. Саме цьому маємо сконцентрувати власну увагу на тому, щоб положення Проекту всіляко сприяли зростанню ступеню демократизму.

Звичайно, пропоноване обговорення може вимагати більш широких меж, ніж надає цей сайт. Для таких випадків повідомляю мій e-mail: a.n.sokolov@ukr.net

Проект

СУСПІЛЬНА УГОДА НАРОДУ УКРАЇНИ

Народ України – всі її громадяни,

виражаючи власну суверенну волю,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

прагнучи розвивати демократію і соціальну рівність у всіх сферах життя суспільства,

спираючись на всесвітню історію державотворення та право націй на самовизначення,

керуючись Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року,

усвідомлюючи відповідальність перед власним сумлінням, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,

ухвалив на референдумі цю Угоду.

Р о з д і л   I

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова, унітарна держава.

Стаття 2. Суверенітет Українського народу поширюється на всю  територію України. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а також рівність прав між людьми у всіх сферах життя в Україні є найвищими соціальними цінностями, що охороняється Законом і кожним громадянином.

Забезпечення здійснення прав і свобод людини та охорона від будь-яких посягань на них визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Для кожної посадової особи утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком, невиконання якого переслідується  відповідно до Закону.

Усі органи держави і посадові особи підпорядковують свою діяльність інтересам усього суспільства і кожного його громадянина, якщо останні не є такими, що суперечать суспільним.

Стаття 4. Підстави та порядок набуття і припинення громадянства України визначаються Законом.

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права на вихід із громадянства України, а також вигнаний за її межі або виданий іншій державі.

Громадянин України, з моменту набуття громадянства іншої держави, не є громадянином України.

Стаття 5. Україна є демократичною республікою, зростання ступеню демократизму якої є обовязком деутатів Верховної Ради України.

Право визначати і змінювати форму державного правління в Україні належить виключно її народові і реалізується ним безпосередньо на референдумі.

Стаття 6. Ця Угода ухвалюється і змінюється виключно загальноукраїнським референдумом  і є першою частиною Конституції України, яка має найвищу юридичну силу. Нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України. Положення нормативно-правових актів, які суперечать Конституції України, не є чинними.

Правові акти, які у визначеному Законом порядку не були офіційно оприлюднені, не є чинними.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України є обов’язковим до розгляду та прийняття рішення.

Стаття 7. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість (ратифікація) яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які не узгоджуються з Конституцією України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 8. Державною мовою в Україні є українська мова.

В Україні гарантується Законом вільний розвиток, користування і захист мов усіх національностей. Державними органами забезпечується реалізація права громадян України на звернення до цих органів та отримання відповіді від них, а також право на освіту від початкової до вищої на рідній мові.

Органи держави забезпечують безкоштовне вивчення в державних закладах освіти державної та однієї з іноземних мов за вибором громадянина.

Застосування мов в Україні визначається Конституцією України та Законом «Про мови в Україні».

Стаття 9. Посадові особи зобов'язані сприяти консолідації та розвиткові народу України, його історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної та мовної самобутності громадян України всіх національностей. Невиконання цього обов’язку є злочином, покарання за який визначається Законом.

Стаття 10. Посадові особи зобов’язані дбати про задоволення потреб українців, які проживають за межами держави.

Стаття 11. Основою економічної та соціальної організації суспільства в Україні є вільна праця людей та однакові права користуватися результатами власної праці.

Економічна і соціальна організація суспільства має забезпечувати послідовну реалізацію принципів соціальної справедливості і рівноправ'я людей.

Посадові особи зобов'язані забезпечувати для всіх громадян рівні права у всіх сферах життя суспільства.

Стаття 12. Економічна система України ґрунтується на таких основних засадах:

- виняткового права власності народу України на її землю, ліси, надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, виробничі об'єкти, що знаходяться у державній власності, весь науково-технічний потенціал, створений на території України, національний доход;

- заборони зміни власника на об'єкти, що знаходяться у власності народу України; ці об'єкти можуть бути передані в оренду юридичним або фізичним особам на підставах та в порядку, що визначає Закон України «Про оренду майна, що знаходиться у винятковій власності народу України»;

- забезпечення умов для вільного розвитку і захисту конституційно визнаних форм власності, що виключають привласнення результатів чужої праці;

- надання пріоритетного значення колективним формам власності;

- державного планування і регулювання економічного комплексу, який складається з майна, що знаходиться у державній власності;

- створення умов ефективного функціонування майна, що знаходиться в приватній власності;

- здійснення контролю громадян у сфері виробництва, розподілу та обміну;

- господарської самостійності юридичних і фізичних осіб у виробничій сфері у межах, визначених цією Конституцією;

- постійного переоснащення об'єктів, що знаходяться у державній власності;

- цілеспрямованої структурної перебудови економіки в інтересах зростання добробуту народу;

- пріоритетності розвитку галузей, від яких залежить насичення споживчого ринку, задоволення першочергових потреб людини;

- запобігання монополізації у будь-якій сфері, шляхом створення відповідних державних об'єктів;

- грошовою одиницею України є гривня;

- один раз на квартал Верховна Рада України, за поданням Кабінету Міністрів України, затверджує Законом розмір мінімальної заробітної плати, пенсії та інших виплат громадянам з бюджету;

- бюджетна система України будується на засадах рівноправного і неупередженого розподілу коштів державного і місцевих бюджетів між громадянами; виключно Законом «Про державний бюджет України» та рішеннями місцевих Рад про місцевий бюджет визначається обсяг і цільове спрямування  будь-яких видатків на загальносуспільні потреби; заборонено ухвалення державного чи місцевого бюджету, що має профіцит або дефіцит, який перевищує три відсотки від запланованого в ньому обсягу всіх надходжень; звіт про доходи і видатки Державного чи місцевого бюджету оприлюднюється відповідним виконавчим органом не пізніше п'ятого дня кожного місяця.

Стаття 13. Власність в Україні може мати такі форми:

особиста власність (власність окремої особи);

колективна власність (власність об’єднання осіб);

комунальна власність (власність територіальних громад);

державна власність (власність українського народу).

Власність Українського народу використовуються лише з метою забезпечення його матеріальних і духовних потреб. Від імені Українського народу права поточного управління здійснюють органи державної влади в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має визначене Законом право користуватися природними об’єктами права власності Українського народу у встановленому Законом порядку.

Використання власності на шкоду людині або суспільству є єдиною підставою для її позбавлення шляхом передачі до державної або комунальної власності.

Посадові особи забезпечують прийняттям і виконанням Законів захист прав усіх суб’єктів права власності і соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед Законом.

Відносини власності встановлюються та регулюються Конституцією і Законами України.

Стаття 14. Забезпечення екологічної безпеки, використання природних ресурсів в інтересах Українського народу, турбота про їх відновлення є обов’язком посадових осіб, як і відшкодування у встановленому Законом порядку, втрат, заподіяних здоров’ю і майну громадян, внаслідок стихійного лиха або дій особи, що призвели до цих втрат.

В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, уряд України здійснює програму охорони і науково обґрунтованого, раціонального використання її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, повітря, забезпечення відновлення природних багатств і поліпшення стану навколишнього середовища.

В Україні заборонено будівництво будь-яких об’єктів, якщо воно погіршує умови екологічної безпеки.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на пріоритеті суспільства над державою, на підконтрольності можновладців народу шляхом їх обрання та чинності права відклику обраних  в будь-який час їх виборйями і послідовному втіленні принципу «Вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх».

Найважливішою умовою свободи і добробуту людей для посадових осіб є розвиток суспільства як асоціації вільних, рівноправних громадян, що функціонує на засадах самоврядування і саморегулювання з широким залученням громадян до державного правління. Держава створює умови для вільного розвитку і як найповнішого розкриття особистих здібностей, творчого потенціалу кожної людини, всебічного розвитку демократії, реалізації принципів соціальної справедливості і захищеності, забезпечує балансування інтересів різних верств населення, невідворотність покарання за порушення прав, визначених Конституцією і Законами України.

Стаття 16. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, її територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Захист державного кордону України і безпека країни і кожного її громадянина від будь-яких зовнішніх посягань покладаються на відповідні військові формування, правоохоронні органи та спеціальні служби держави, організація і порядок діяльності яких визначаються Законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення законних органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Такі дії є злочином, покарання за який визначається Законом.

На території України заборонено створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених Законом, а винні в порушенні цієї заборони несуть визначену законом кримінальну відповідальність.

На території України заборонено розташування іноземних військових баз та формувань.

Стаття 17. Україна є постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках та є активним членом руху неприєднання, і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не набувати і не розміщувати на своїй території ядерної зброї.

З початком бойових дій на території України Голова Верховної Ради України негайно звертається до всіх країн за допомогою у відсічі агресії.

Стаття 18. Україна встановлює безпосередні дипломатичні, консульські, торгові та інші зв’язки з зарубіжними державами, укладає міжнародні угоди, бере участь у діяльності міжнародних організацій.

Громадяни України у зовнішньополітичній діяльності зобов'язані керуватися загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, Конституцією та державними перевагами України, відкидати війну як засіб вирішення міжнародних суперечок, виступати за врегулювання їх виключно мирними засобами.

В Україні заборонено Законом пропаганду і підготовку війни, а також будь-яку іншу діяльність, спрямовану на порушення мирних відносин між народами.

Головними цілями і принципами зовнішньої політики України є:

поглиблення і розвиток відносин з кожною країною Світу;

зміцнення миру і міжнародної безпеки, боротьби з організованою злочинністю, іншими загрозами міжнародному миру і безпеці;

активна участь у русі неприєднання, з метою його поширення та поглиблення співпраці країн учасниць;

ствердження і захист основних прав і свобод людини;

забезпечення соціального прогресу і підвищення рівня життя громадян України;

активна участь у загальноєвропейських та світових процесах і структурах, у рівноправному співробітництві держав Світу з метою розв’язання проблем, що стоять перед людством.

У разі звернення до системи міжнародного арбітражу при розв’язанні міжнародних спорів Україна визнає зобов’язуючу силу його рішень.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено її законодавством, а винні у такому примусі несуть відповідальність, встановлену Законом.

Органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державні символи України, їх опис та порядок використання встановлюються Законами.

Стаття 21. Столицею України є місто Київ.

Р о з д і л   IІ

ЗАСАДИ ДЕМОКРАТІЇ

Стаття 22. Носієм суверенітету, єдиним джерелом влади в Україні є народ України. Воля громадян України – найвищий і остаточний чинник, що визначає будь-яке питання суспільного життя Українського народу. Виявлення волі громадян України здійснюється через вибори можновладців (депутатів і чиновників), право відклику обраних їх виборцями, всенародне голосування (референдум), всенародне опитування (плебісцит) та публічне обговорення.

Український народ здійснює владу безпосередньо шляхом його волевиявлення та через його представників, обраних ним до загальнодержавних і місцевих органів державної влади.

Формами безпосередньої демократії є вибори, відклик обраних, референдум, плебісцит і всенародне обговорення, підсумком якого є рішення відповідних Рад, надані Радам вищого рівня, і публікація узагальнених підсумків останніми.

Порядок призначення, проведення і підбиття підсумків виборів, відклику обраних, референдуму, плебісциту і публічного обговорення визначається Конституцією і Законами України.

Стаття 23. Вибори до представницьких, міліцейських, судових, прокурорських, медичних і навчальних органів України та відклик обраних, а також референдуми і плебісцити відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування громадян України, які досягли на день його проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Стаття 24. Остання неділя квітня п’ятого року повноважень обраних на останніх строкових виборах представницьких, міліцейських, судових, прокурорських, медичних і освітніх органів України є днем голосування на чергових строкових виборах нового складу цих органів.

Стаття 25. Позачергові вибори представницьких, міліцейських, судових, прокурорських, медичних і навчальних органів України або їх окремих посадових осіб оголошуються і проводяться Центральною Виборчою Комісією у випадках та у терміни, передбачені Конституцією України.

Одночасно з визнанням дійсними підписів виборців, які мешкають на відповідній території, складають не менше п’ятнадцяти відсотків від всіх виборців цієї території і підтримують відклик обраного Центральна Виборча Комісія оголошує і починає проведення позачергових виборів окремих посадових осіб представницьких або міліцейських, або судових, або прокурорських, або медичних, або освітніх органів.

Референдум, плебісцит оголошуються і починають проводитися Центральною Виборчою Комісією наступного дня після дня отримання нею постанови відповідної Ради або одночасно з визнанням нею дійсними підписів виборців, які мешкають на відповідній території, складають не менше п’ятнадцяти відсотків від всіх виборців цієї території і підтримують призначення референдуму, або плебісциту.

Публічне обговорення оголошується і проводиться Верховною або відповідною місцевою Радою.

Стаття 26. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про прийняття або зміну Розділів І, II і ІІI Конституції України, зміну території України, зміну характеру суспільно-політичного ладу, форми державного управління, утворення Україною невійськових союзів з іншими державами або приєднання до існуючих невійськових союзів держав.

Стаття 27. Референдум не проводиться щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Стаття 28. В Україні Законами гарантується політична, економічна та ідеологічна багатоманітність. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.

Держава гарантує Законом свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і Законами України.

Стаття 29. Максимальний місячний доход громадянина (виключаючи спадок) не може перевищувати трьох мінімальних зарплат; надлишок доходів, який перевищує три мінімальні зарплати, надходить до державного бюджету у встановленому Законом порядку.

Стаття 30. За виключенням закладів харчування співробітників, створення і діяльність в приміщеннях розташування органів державної влади не загальнодоступних установ надання послуг є злочином, покарання за який визначається Законом.

Р о з д і л   ІІI

ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯНИНА

Стаття 31. Положення Законів України, які суперечать тому, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності і перед Законом не є чинними за виключенням положень, які випливають із вікових або фізичних, або психічних відмінностей людей.

Держава гарантує і захищає права людини і громадянина, здійснюючи їх імплементацію в Закони, а також визначаючи Законом порядок і обсяг покарання за порушення прав людини.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Не мають чинності Закони, які погіршують становище громадян і прийняті менше ніж трьома четвертими від повного складу Верховної Ради України.

Забезпечення охорони і здійснення прав і свобод людини і громадянина, захист його честі та гідності, як найвищих соціальних цінностей, – обов’язок всіх органів державної влади і кожної посадової особи.

Стаття 32. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, визначені Конституцією і Законами України. Підлягає визначеному Законом покаранню здійснення прав і свобод людини і громадянина,  якщо воно завдало шкоди інтересам суспільства або суспільній безпеці, або громадському порядку, або здоров’ю людини.

Стаття 33. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також виконують такі самі обов’язки і несуть відповідальність, як і громадяни України, – за винятками тих, які встановлені Конституцією і Законами України або міжнародними договорами.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок в порядку, встановленому Законом.

Стаття 34. Кожен громадянин України має невід’ємне право на життя.

Позбавлення життя – найтяжчий злочин, за який призначається встановлене Законом покарання, аж до довічного ув’язнення із обов’язковою щоденною працею і відрахуванням п’ятдесяти відсотків оплати за цю працю на власне утримання і п’ятдесяти відсотків родичам загиблого першого ступеню до отримання ними першого робочого місця, а далі – до державного бюджету.

Кожен має право захищати своє та інших людей життя, здоров’я і гідність від протиправних посягань в межах, встановлених Законом.

Стаття 35. Кожен має право на повагу до його гідності. Підлягає покаранню катування, жорстоке або таке, що принижує гідність людини, поводження.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана дослідам або обстеженню крім випадків, передбачених Законом.

Стаття 36. Кожна людина має право на свободу і особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених Законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те Законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, необхідність якого протягом двадцяти чотирьох годин з моменту взяття під варту має бути підтверджена або відхилена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому невідкладно повідомляється про підстави арешту чи затримання, роз’яснюються його права та надається можливість правового особистого або адвокатського захисту.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Особа, яка провела арешт або затримання людини повинна негайно повідомити родичів або орган опіки заарештованого чи затриманого.

Стаття 37. Кожному гарантується Законом недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних  із врятуванням життя людей та майна чи з необхідністю продовжити безпосереднє переслідуванням особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений Законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку.

Стаття 38. Кожному гарантується Законом таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 39. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте або сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особисте або сімейне життя людини без її згоди. Судовим рішенням у випадках неможливості іншими засобами викрити злочин надається право на збирання, зберігання, використання в якості доказів злочинних дій інформації про особисте і сімейне життя людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною Законом таємницею.

Кожному гарантується Законом судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї родини та права вимагати вилучення такої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 40. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується Законом свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються Законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 41. Кожному гарантується Законом право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має, встановлене Законом, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію у будь-який спосіб.

Здійснення цих прав може бути обмежене Законом в інтересах безпеки Українського народу або з метою запобігання злочинам, розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

Стаття 42. В Україні забезпечується свобода діяльності засобів масової інформації. Монополізація засобів масової інформації державними органами, громадськими об’єднаннями, політичними партіями, групами чи окремими особами, а також використання засобів масової інформації з метою, яка суперечить положенням Розділу I цієї Конституції, негайно припиняється засобами, які визначені Законом.

Загальнодержавні і місцеві органи влади можуть створювати  та фінансувати із власного бюджету тільки суспільні засоби  масової інформації. Керівництво суспільними засобами масової інформації здійснюється, обраною відповідним органом влади, редакційною колегією та обраним нею з її складу головою.

Фінансування суспільного засобу масової інформації не може бути зменшене.

Цензура крім розголошення державної таємниці заборонена.

Порядок заснування  і припинення діяльності засобів масової інформації,  їх права, обов’язки і відповідальність встановлюються Законом.

Стаття 43. Громадяни України  мають  право  на  одержання, а посадові  особи зобов’язані надавати достовірну  інформацію, яка не є, визначеною Законом, державною таємницею або характеристикою особи чи її стану здоров’я.

Громадяни України, які поширюють недостовірну або таку, яка містить, встановлену Законом, державну  таємницю, підлягають, визначеному Законом, покаранню.

Громадянин власним коштом спростовує  оприлюднену ним неправдиву інформацію, а також відшкодує моральні  і матеріальні збитки, завдані оприлюдненням такої інформації.

Стаття 44. Кожен має право на свободу світогляду. Це право включає наступні свободи: вибору і оприлюднення власних переконань або вірувань; сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої; безперешкодно у місцях з обмеженою публічністю відправляти одноособово чи колективно релігійні  культи і ритуальні обряди; вести релігійну чи атеїстичну діяльність у спосіб, що не ображає почуття людей інших вірувань або переконань.

Здійснення цих прав може бути обмежене Законом лише в інтересах збереження здоров’я або захисту прав і свобод інших людей, зокрема заборонено встановлення державних релігійних свят та поширення інформації релігійного змісту засобами масової інформації, які не належать релігійним об’єднанням.

Забороняються Законом переслідування за переконання. Переслідування за критику карається  у відповідності із Законом.

Релігійні організації в Україні відокремлені від держави, не втручаються у її справи та не вливають на навчання в закладах загальної освіти. Жодна релігія не може бути визнана як обов’язкова. Надання переваг будь-якій релігійній конфесії  крім особистого доручення є злочином, покарання за який визначається Законом.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед народом України або відмовитися від виконання Законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Негайно припиняється існування релігійних об’єднань, в діяльності яких встановлені рішенням суду дії, які суперечать положенням Розділу I цієї Конституції, або завдали шкоди здоров’ю людей чи створили загрозу  їх  життю.

Порядок реєстрації релігійних об’єднань та  їх  відносини  з державними органами визначаються Законом.

Стаття 45. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і інтересів, за винятком обмежень, встановлених Законом в інтересах збереження безпеки громадян та громадського порядку.

Об’єднання громадян  створюються ними на основі добровільного членства та самоврядування і виконують функції, передбачені їх програмами і статутами, діючи в рамках Конституції і Законів України, вони не можуть перебирати на себе  функції  державної  влади.  Втручання  у  внутрішні  справи об’єднань громадян  з  боку  держави, її посадових  осіб або  інших  об’єднань громадян заборонено і переслідується за Законом.

Усі об’єднання громадян рівні перед Законом.

Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і Законами України.

Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і Законами України. Не можуть бути членами одного підрозділу профспілки керівники і інші працівники.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичної партії або громадської організації.

Стаття 46. Громадянам України, політичним партіям, громадським організаціям гарантується Законом свобода опозиційної діяльності: висування і обстоювання альтернативних програм суспільного розвитку. Порядок реалізації свобод, що складають опозиційну діяльність, визначається Законом.

Стаття 47. Забороняються Законом утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України або зміну існуючого ладу неконституційним шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив безпеки українського народу, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни або насильства, розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі, посягання на здоров’я або права і свободи людини.

Негайно скасовується державна реєстрація політичної партії або громадської організації, якщо рішенням суду встановлено, що вона має воєнізоване формування.

Підлягають визначеному Законом покаранню особи, які утворили організаційні структури політичних партій у державній установі або організації, а самі структури негайно розформовуються.

Рішення про заборону діяльності об’єднання громадян приймається виключно судом.

Стаття 48. Громадяни України мають право відповідно до Законів брати участь в управлінні державними справами, у виборах, всеукраїнському та місцевих референдумах, плебісцитах та всенародному обговоренні, у здійсненні народного контролю, у вирішенні всіх питань життя трудових колективів, в яких вони працюють, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади.

Вимоги, що   ставляться до кандидатів на службові посади в державних органах, можуть Законом обмежувати лише за характером службових обов’язків рівність права громадян бути державним службовцем.

Стаття 49. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації, про проведення яких сповіщаються органи виконавчої влади не пізніше як за три дні до дня їх проведення.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом лише на підставі неспростовних фактів, що засвічують неможливість збереження безпеки народу та громадського порядку вразі проведення зборів, мітингу, вуличного походу чи демонстрації.

Стаття 50. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до посадових і службових осіб державних органів, а відповідні особи зобов’язані у визначений Законом термін розглянути звернення і дати обґрунтовану і вичерпну відповідь.

Стаття 51. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю особистою власністю, результатами своєї особистої трудової діяльності, передавати у спадок або успадковувати майно чи фінансові кошти, набуті на визначених Конституцією та Законами України підставах.

Право власності набувається у порядку, визначеному Законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності на підставах та в порядку, визначених  Законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише з мотивів суспільної необхідності і тільки на підставі і в порядку, встановлених Законом, за умови одночасного і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду, який встановив незаконне набуття цього майна.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію.

Стаття 52. Посадові особи виконавчої влади у місячний термін з моменту письмового звернення забезпечують кожного громадянина України першим робочим місцем, яке він вільно обирає і зазначає у звернені.

Одночасно із звільненням з роботи відповідна посадова особа установи чи організації, де працював звільнений, подає документи державному органу працевлаштування,  який негайно ставить звільненого на облік, за виключенням осіб які звільняються в зв’язку з виходом на пенсію. У місячний термін з моменту постановки на облік державний орган працевлаштування надає робоче місце, яке вільно визначає або на яке погоджується громадянин, включно з перенавчанням з подальшим працевлаштуванням.

Ніхто не може бути звільнений чи переведений на іншу роботу без його згоди чи на підставах, не встановлених Законом.

Стаття 53. Розмір оплати праці встановлюється  відповідно до її кількості і якості і не може бути, за умов виконання, встановлених і повідомлених виконавцю до початку праці норм, нижчим за офіційно встановлений прожитковий мінімум. Несвоєчасна оплата праці карається згідно з Законом. Чоловіки і жінки, дорослі і підлітки мають право на рівну оплату за рівну працю. У випадках тимчасової незайнятості з не залежних від громадянина причин йому гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності з Законом.

Щорічно Угодою між Кабінетом Міністрі і профспілками України встановлюється розмір мінімальної заробітної плати, який дорівнює оплаті праці першого розряду двадцяти розрядної тарифної сітки. Оплата праці кожного наступного розряду більше попереднього на 0.1 частку від розміру мінімальної заробітної плати. Мінімальний розмір заробітної плати може бути переглянутий Кабінетом Міністрів на протязі року тільки у бік збільшення.

Стаття 54. Використання примусової праці карається згідно з Законом. Не вважається примусовою працею виконання визначених Законом обов’язків, що покладаються на особу, яка проходить військову або альтернативну (невійськову) службу, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до Закону про воєнний або надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, що відповідають установленим Законом вимогам безпеки та гігієни, на забезпечення особливих умов охорони праці жінок під час вагітності і після пологів, праці неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також осіб, зайнятих на особливо важких роботах, і тих, що працюють на шкідливих для здоров’я або небезпечних для життя виробництвах.

Карається відповідно до Закону використання праці дітей, не пов’язаної з навчанням і трудовим вихованням. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах карається згідно з Законом.

Держава регулює питання охорони праці, професійної підготовки кадрів, соціального захисту громадян, у тому числі від безробіття, права та обов’язки державних органів і трудових колективів у цих питаннях. Вирішення цих питань узгоджується з профспілками, яким гарантується свобода дій на підприємствах, в установах і організаціях.

Стаття 55. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена Законом, на об’єднання для спільного ведення господарства. Права трудових колективів охороняються Законом.

Карається відповідно до Закону зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Перелік і межі природних монополій визначаються Законом.

Стаття 56. Ті, хто працює, мають право на проведення страйку, тобто на повне або часткове припинення роботи на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форми власності, для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, якщо висунуті страйкуючими вимоги не були задоволені протягом трьох днів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Обмеження в проведенні страйку можливі виключно рішенням суду у випадках, коли ним на підставі неспростовних фактів встановлено, що проведення страйку у повному обсязі є загрозою для життя і здоров’я людей або дестабілізує функціонування служб, які повинні безперервно забезпечувати життєдіяльність суспільства чи будь-якого регіону.

Стаття 57. Кожному, хто працює, гарантується Законом право на відпочинок.    Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення, зазначеного у цій статті, права визначаються Законом.

Стаття 58. Громадяни мають право, а посадові особи зобов’язані забезпечити прийняттям та виконанням  відповідних Законів їх соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у випадку наявності у неповній родині дітей, які є неповнолітніми або ще навчаються, у разі безробіття з незалежних від них обставин, а також з певного, визначного Законом, віку.

Це право здійснюється шляхом бюджетного фінансування наступного: відповідних, встановлених Законом, виплат; існуючих і будівництва нових державних закладів для догляду за непрацездатними та людьми похилого віку.

Соціальні виплати та допомоги у випадку, коли вони є єдиним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від, встановленого Законом, прожиткового мінімуму.

Стаття 59. Кожен громадянин має право на житло. Один раз за життя кожному громадянину України, який не має житла або має житло, площа якого є меншою за визначену Законом, надається у власність безоплатно державне житло в обсязі однокімнатної квартири або відповідні її вартості гроші в порядку черги, яка складається шляхом хронологічного слідування заяв і не може бути змінена.

Ніхто не може бути позбавлений житла.

Стаття 60. Кожному гарантується достатній життєвий рівень, що включає достатнє для збереження здоров’я харчування, одяг, житло. Достатність встановлюється щорічною угодою між Кабінетом Міністрів і профспілками України та не може бути зменшена інакше, як новою щорічною угодою.

Стаття 61. Кожен має право на безоплатні медичні профілактику та допомогу. Це право забезпечується бюджетним фінансуванням існуючих та створенням нових державних медичних, медично-санітарних, оздоровчих та профілактичних закладів.

У державних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуючі державні медичні заклади не можуть бути ліквідовані і мають забезпечувати потреби в медичних профілактиці та допомозі. Держава створює умови, за винятком фінансування з бюджету, для створення та функціонування недержавних  медичних закладів.

Держава дбає про розвиток шляхом бюджетного фінансування існуючих та будівництва нових закладів фізичної культури, спорту і туризму, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 62. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування за рахунок винних або бюджету завданої порушеннями цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 63. Державою визнається і захищається Законом шлюб, який був утворений шляхом вільної згоди. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та родині.

Батьки зобов’язані утримувати до повноліття дітей, народжених як у шлюбі, так і поза шлюбом, якщо їхнє батьківство визнане ними самими, або судом. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Родина, дитинство, материнство і батьківство охороняються Законом.

Держава відповідно до Закону піклується про матеріальне забезпечення здоров’я матері і дитини, виховання дітей, утримання пенсіонерів.

Стаття 64. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за Законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відбувається у відповідних державних закладах. Фінансування існуючих та будівництво нових державних закладів, утримання та виховання в них дітей відбувається з бюджету Ради відповідної області або Республіки Крим.

Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей. Така діяльність не оподатковується.

Стаття 65. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Посадові особи державних органів освіти шляхом бюджетного фінансування державних та контролю діяльності усіх закладів освіти забезпечують: безоплатність набуття освіти у державних освітніх закладах, доступність, та розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної  освіти; надання державних стипендій та пільг учням і студентам державних закладів освіти.

Державний  навчальний заклад освіти не може бути ліквідовано, за виключенням випадку, коли кількість його учнів на протязі п’яти років є меншою, за встановлену Законом, мінімальну кількість учнів державного навчального закладу освіти.

Щорічно наказом Міністерства Освіти України визначається для державних вищих навчальних закладів кількість місць, на які на конкурсній основі зараховуються студенти, навчання яких буде оплачено з бюджету.

Громадянам України, які висловили бажання, гарантується Законом право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Стаття 66. Громадянам гарантується Законом свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими Законом.

Відповідні посадові особи сприяють функціонуванню існуючих та створенню нових державних наукових закладів, шляхом їх бюджетного фінансування на рівні не меншому одного відсотка від загального обсягу надходжень державного бюджету та контролю їх діяльності.

Стаття 67. Культурна спадщина охороняється законом.  Держава відповідно до Закону забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Усі в Україні мають право користуватися здобутками культури. Це право забезпечується  відповідно до Закону бюджетним фінансуванням існуючих та будівництвом нових державних музеїв і бібліотек, книговидавництва. Громадяни України відвідують державні музеї і користуються державними бібліотеками безоплатно. Частка в’їзного мита, сплачувана  Громадянами інших держав, спрямовується на фінансування державних бібліотек і музеїв.

Держава  відповідно до Закону гарантує  вільний розвиток і взаємозбагачення культур усіх національностей,  що населяють Україну, створює умови для збереження і розвитку національних традицій і звичаїв,  заохочує діяльність національно-культурних центрів, асоціацій,   інших  громадських  формувань,  діяльність яких не   суперечить законодавству України.

Держава, громадські об’єднання,  а також громадяни відповідно до Закону зобов’язані дбати про розвиток  культури,  збереження  історичних пам’яток та інших об’єктів, що мають культурну цінність.

Стаття 68. Громадянин України самостійно і вільно визначає свою національну приналежність. Обмеження цього права, а також вимоги до громадянина оприлюднити свою національність переслідуються відповідно до Закону.

Стаття 69. Громадянин України може будь-якими не забороненими Законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Громадянин України має право, у встановленому Законом порядку, безоплатно подати до суду позовну заяву та отримати від нього повідомлення про прийняття або мотивовану відмову прийняти цю заяву. Суд у встановленому Законом порядку зобов’язаний розглянути і надати громадянину повідомлення про прийняття або мотивовану відмову прийняти позивну заяву.

Громадянин України має право, у встановленому Законом порядку, надавати органам, закладам та організаціям скарги, які повинні бути розглянуті в порядку визначеному Законом.

Громадянин України має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Стаття 70. Громадянин України має право на відшкодування за рахунок посадової особи матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи.

Стаття 71. У порядку, встановленому Законом, нормативно-правові акти, що визначають права, обов’язки та покарання громадян, доводяться до їх відома. Нормативно-правові акти, не доведені до відома громадян у порядку, встановленому Законом, не є чинними.

Нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Не підлягають відповідальності дії, які на час їх вчинення не визнавалися Законом як правопорушення.

Стаття 72. Громадянин України має право на правову допомогу та є вільним у виборі захисника своїх прав. У випадках, передбачених Законом, правова допомога надається безоплатно.

Стаття 73. Громадянин України має право не виконувати злочинні розпорядження чи накази.

Віддання або виконання злочинного розпорядження чи наказу є злочином, покарання за який визначається Законом.

Стаття 74. Громадянин України не може бути двічі підданий, встановленій Законом, відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Встановлена Законом, відповідальність має індивідуальний характер.

Стаття 75. Громадянин України вважається невинним  у вчиненні правопорушення і не може бути підданим покаранню, доки його вину не буде доведено судом.

Громадянин України не зобов’язаний доводити, що він не вчинив правопорушення.

Доведення вини не може ґрунтуватися на правових об’єктах, одержаних шляхом, який не встановлено Законом. Усі сумніви, щодо доведеності вини, тлумачаться на користь звинувачуваної особи.

У разі скасування вироку суду як неправосудного суддя, який виніс це рішення, відшкодовує власним коштом матеріальну і моральну шкоду, завдану засудженому.

Стаття 76. Громадянин України не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається Законом.

Підозрюваний, обвинувачуваний чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені Конституцією і Законами України.

Стаття 77. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися Законом окремі обмеження прав із зазначенням терміну дії цих обмежень. За будь-яких обставин не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені Статтями 31 – 44, 48 – 52, 63, 64, 66 – 70, 72 – 78, 80, 81 цієї Конституції.

Стаття 78. Захист України, її незалежності та територіальної цілісності, поважне ставлення до її державних символів є обов’язком громадянина України.

Для захисту території України від зовнішніх посягань створюються і діють Збройні Сили України, до яких можуть належати тільки громадяни України.

Стаття 79. Громадянин України зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 80. Громадянин України зобов'язаний своєчасно сплачувати, пропорційні отриманому доходу, податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом.

Стаття 81. Незнання Законів не звільняє від, визначеної Законом, відповідальності.