воскресенье, 14 мая 2017 г.

УКРАЇНО, ЯКЩО БАЖАЄШ СОБІ ПРОГРЕСУ, ТОБІ НАЛІВО!

    ЗАЖИВЁШЬ, ЕСЛИ БЕЗ КПРФ И КПУ   

Вчора відомий бізнесмен і політичний діяч (з 2.03.2014 по 3.02.2015 — голова Харківської обласної державної адміністрації) Балута І. М. поділився враженнями від участі в обговоренні теми «Розвиток України. Суспільно-економічні інструменти змін», яке відбулося в Києві в "Інституті Майбутнього": https://www.facebook.com/balutai/posts/846255075529608. Реагуючи на ті його висловлювання, які мають програмовий характер, слід зауважити наступне. Ігор Миронович, вибачте, але одне з трьох: або ви свідомо виконуєте замовлення далеко не порядних осіб, або взялися обговорювати питання, з яких не маєте відповідної освіти.
Питання земельної реформи і змін пенсійної системи можуть бути пов'язані правими партіями, але зовсім не так, як ви про це написали. Першим кроком ці партії, знаходячись при владі, в супереч чинному законодавству запровадять ринок землі. В супереч чинному законодавству, бо чинною є Стаття 13 Конституції України, згідно з якою земля України належить її народу і він її нікому у власність не передавав, а ринок землі можливий лише між багатьма, а не єдиним власником землі! Більш докладно про необхідність і можливість України мати ринок її землі читаємо за посиланням: http://sociologiyau.blogspot.com/2017/05/blog-post.html.
Крім того, ринок землі потрібен виключно для зиску власників землі від її продажу та перепродажу, а тому, якщо цей ринок і додаватиме в пенсійний фонд щось, то лише через пенсійні внески працівників суспільно непотрібних закладів: земельний банк, управління кадастру, управління ведення обліку земель та дозволів на їх продаж, ... Відтак, і ваші аргументи на суспільну користь запровадження ринку землі є доволі сумнівними і, як побачимо далі, навіть суспільно шкідливими. Отже, таке реформування земельних відносин буде дійсно болісним переважній більшості громадян і вкрай радісним нікчемній купці бізнесменів, яка буде законно збагачуватись на продажі землі.
Так звана "пенсійна реформа" правими партіями бачиться лише, як збільшення пенсійного віку і запровадження накопичувальної пенсійної системи. Але і збільшення, і запровадження є не реформою, а, в кращому випадку, – реорганізацією, користі від якої для переважної більшості громадян не має. Зокрема, підвищення пенсійного віку дає лише тимчасове вирішення питання балансу пенсійного фонду за рахунок відтермінування почату отримання пенсії для частини громадян. А запровадження накопичувальної пенсійної системи в реальному житті позбавить державу обов'язку вирішення питання пенсійного забезпечення, переклавши це рішення на плечі майбутніх пенсіонерів, але не передавши їм ті, кошти, які сьогодні надходять до пенсійного фонду. Тож, як бачимо, і ці зміни є болючими для переважної більшості громадян, та не сприяють на зміні стану України в напрямку виходу її на шлях сталого позитивного розвитку.
З огляду, на сказане, переважна більшість громадян України не має підстав для того, щоб терпіти згадувані тут болісні зміни, на здійснені яких наполягають праві партій, оскільки зазначені зміни лише погіршать життя цих громадян. 
Але покращання життя переважної більшості громадян України є об'єктивно необхідним, якщо бажати існування України та її розквіту! А чи може таке покращення відбудеться через реалізацію сьогоднішніх пропозицій лівих партій? На жаль, ні, бо їх пропозиції не мають суттєвих відмінностей від пропозицій правих партій і на додаток ще й пересичені популістськими закликами, які, як відомо, на хліб не намажеш. 
Тож, на жаль, але всі політичні партії України самі потребують значних змін, аби стати спроможними формувати справжні програми розвитку суспільства, виконання яких виведе його на шлях сталого позитивного зростання: http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/blog-post_53.html.
Але поряд з усім цим безпросвітнім мороком, який оповив Україну, маємо програмові засади (http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/25.html), які, якщо їх поставити в центр діяльності лівої партії, можуть бути здійснені, що безболісно приведе переважну більшість громадян України до свободи від олігархічної тиранії, до заможності і впевненості у завтрашньому дні. Тож, справа лише за тим, щоб зазначені програмові засади перетворилися в програму лівої партії, яка буде ту програму наполегливо і професійно виконувати ...

вторник, 9 мая 2017 г.

ЯК ПРОВЕСТИ ЗЕМЕЛЬНУ РЕФОРМУ НА КОРИСТЬ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

ПРОДАЖ ЗЕМЕЛЬ

Розгорнута урядом Порошенка-Гройсмана одностороння агітація за проведення в Україні земельної реформи, змістом якої є запровадження ринку землі України, і жваве обговорення питання – "Як провести земельну реформу на користь українців?" – в ЗМІ (дивись, наприклад, http://glavcom.ua/columns/viktornebozhenko/yak-provesti-zemelnu-reformu-na-korist-ukrajinciv-413579.html) потребують роз'яснення усталених хибних, а не рідко і шахрайських думок з цього приводу та виявлення об'єктивних необхідності здійснення та змісту змін правових положень, якими визначається порядок функціонування землеробства.
Першим з шахрайств, до яких вдаються можновладці, є їх нагадування всім, що Україна ледь не остання з країн світу де не має ринку землі. Цим не забрудненим відповідною вищою освітою можновладцям варто, перед нагадуванням комусь, самим пригадати, що ринок будь-чого стає можливим лише за наявності приватних власників того будь-чого, а в Україні за Конституцією її земля перебуває в суспільній власності її нарду. Відтак, запровадженням ринку землі в Україні не можливе без попереднього здійснення приватизації землі, якщо її власник, народ України, дасть на те згоду.
Другим з шахрайств, до яких вдаються можновладці, є їх твердження про наявність вимоги МВФ: здійснити земельну реформу шляхом запровадження ринку землі. Насправді ж, не МВФ вимагає, а уряд Порошенка-Гройсмана дав МВФ (в якості гарантії повернення позики МВФ) зобов'язання здійснити запровадження ринку української землі. Саме цим зобов'язанням вичерпно пояснюється  вже згадувана тут шалена, нав'язлива, одностороння агітація від уряду Порошенка-Гройсмана.
Але чи є запровадження ринку української землі об'єктивною потребою життя українського суспільства? Аби не входити в тонкощі соціологічного дослідження цього питання, дамо його формулювання в практичній площині: "Хто і який саме зиск матиме від запровадження ринку української землі"? Виявляючи відповідь на це питання, ще в липні 2011 року було написано, що головним змістом запровадження ринку української землі є отримання олігархами = можновладцями-бізнесменами зиску від перепродажу землі та під гамір "навколо купівлі продажу землі крім існуючих бюрократичних контор буде утворено ще декілька: земельний банк, управління кадастру, служба запис дня, служба випис дня, служба перепис дня і т. д., і т. п.
Але все це на користь жменьки громадян, до якої належать виключно бюрократи-капіталісти. А що іншим? А нічого. Отож вирішуйте самі, – хто така Україна (ви чи вони)? – навіщо Україні ринок землі? – Може заощадимо на референдумі, нових конторах-годівницях бюрократів і обійдемось орендою?" - http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/blog-post_73.html.
З тих часів і по цей день прихильники запровадження ринку української землі так і не спромоглися знайти хоч одну позитивну річ, яку отримає переважна більшість громадян України від того запровадження, хоча весь цей час обговорення питання про зиск переважної більшості громадян України від запровадження ринку української землі тривав і я приймав в ньому активну участь. То, може того зиску для переважної більшості громадян України не існує в природі, а відтак, не має і об'єктивної потреби в здійсненні земельної реформи, зокрема, і в запровадженні ринку української землі?
Аби відповісти на це питання візьмемо до уваги те, що "Реформа … відбувається за умови неможливості при існуючому стані суспільства мати позитивний розвиток країни або сфери суспільної діяльності. Метою реформування є досягнення нового стану суспільства, в якому перешкоди позитивному розвитку, які існували в попередньому стані суспільства, в його новому стані існувати не можуть;" - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0. Відносно наявності перепон позитивному розвиткові України і заходів їх подолання вже відомо: http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/25.html. Однак, не має аналогічних відомостей про землеробство. Більш того, показники розвитку землеробства в Україні не викликають тривоги (дивись, наприклад, https://agropolit.com/news/4400-agrarniy-sektor-vryatuvav-grivnyu). Відтак, не маємо ніяких підстав які вказують на об'єктивну необхідність здійснити реформування земельних відносин, хоча певні складнощі в роботі землеробів існують, однак ті складнощі, як буде показано далі, можна усунути не вдаючись до реформування.
Однією з тих складнощів є невизначеність, точніше, деяка неоднозначна визначеність земельних відносин. З одного боку, маємо Статтю 13 Конституції України: "Земля, її надра, … є об'єктами права власності Українського народу.". Це означає, що земля України перебуває в суспільній власності. А з іншого боку існує паювання землі, земельні акти, мораторій на продаж землі, бажання запровадити ринок землі, тобто здійснити шахрайськими засобами приватизацію землі, як це було зроблено з державними підприємствами, …, не зважаючи на те, що в Статті 8 Конституції України сказано:
"В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.". Відтак, всі законодавчі акти, які суперечать Конституції є нікчемними, як і дії, здійснені на підставі тих законів. Це означає, що є протизаконним паювання землі на правах власності паїв і так само є протизаконною видача актів про власність на землю, а самі акти є нікчемними.
Але все це створює каламутну воду, в якій шахраї при владі та всі, хто бажає отримати дармові статки на продажі та перепродажі землі, вдаючись до словоблудства, проштовхують запровадження ринку землі не зважаючи на втрати переважної більшості громадян. Це по-перше. А по-друге, як вже зазначалося, не існує об'єктивної необхідності здійснювати реформування земельних відносин, тобто для перетворення суспільної власності на землю в приватну, або іншими словами не має об'єктивної необхідності для здійснення приватизації землі. Це з одного боку. А з другого боку, є деяка неоднозначність в стані земельних відносин, яка викликає невпевненість землеробів у власній діяльності: сьогодні посієш, а завтра можуть відібрати врожай, бо посіяв не там де мав право.
Аби в умовах чинності Статті 13 Конституції України надати земельним відносинам однозначної визначеності, а землеробам впевненості в їх діяльності, достатньо буде ухвати декілька законів, в яких бажано не залишити навіть шпаринки для свавілля чиновника. До тих законів належать: про безстрокову оренду землі з правом її успадкування тими, хто її обробляє; про порядок набуття оренди землі; про порядок використання землі орендарем; про порядок і обсяги оплати за оренду землі, …
Таким чином, Україна об'єктивно не потребує приватизації землі та запровадження в подальшому ринку землі, а незначна законотворчість ВРУ створює однозначну визначеність умов ефективної діяльності хліборобів і їх впевненість у завтрашньому дні, а про творення ефективної діяльності всього суспільства  ми вже сказали тут раніше. Отже переважна більшість громадян України, аби не втратити від реформування земельних відносин за намаганнями уряду Порошенка-Гройсмана, має вимагати від можновладців: "Припиніть шахрайства навколо реформування земельних відносин шляхом приватизації землі і запровадження її продажу та негайно ухваліть всі необхідні для впевненої роботи  хліборобів закони"!