ДЕРЖАВНА МОВА ОДНА І Є РІЗНИЦЯ ЯКОЮ МОВОЮ ГОВОРИТИ!

Перш ніж говорити про вживання мови нагадаємо важливий додаток до визначення державної мови: "Державна мова - мова нації, яка скористалася у відповідній країні правом нації на самовизначення. Це уточнення робить визначення державної мови більш однозначним, не суперечить мовній історії всіх країн і воно дозволяє більш виразно бачити мовну картину будь-якої країни. Наприклад, сьогоднішній мовний стан Швейцарії є наступним: державними мовами Швейцарії є: німецька, французька, італійська та частково ретороманська (остання тільки для ділового спілкування з особами-носіями ретороманської мови). Перші три державні мови Швейцарії є мовами націй, які вже скористалися правом на самовизначення і утворили відповідні держави. Що стосується четвертої державної мови Швейцарії, саме відносно неї, як мови людей певної національності, логічно, виходячи з прав людини, які не залежать від національності, говорити про право на регіональну мову лише тих національних меншин, етнос яких жодного разу не скористався правом націй на самовизначення.

Після цих попередніх зауважень погляньмо на претензії етнічних росіян на статус другої державної мови або регіональної мови з правами державної. Однозначно очевидною стає безпідставність таких претензій етнічних росіян в Україні. Відтак, завданням української дипломатії є боротьба за уточнення в міжнародних документах, зокрема, у мовній хартії, визначень державної мови і прав мов національних меншин.

Окремої великої розмови потребує прояснення питання про особисте вживання мови. На щастя маємо статтю Тараса Дем’янчука "Какая разница на каком языке разговаривают?" - https://www.orbk.net/2016/02/kakaya-raznica-na-kakom-yazyke-razgovarivayut, зі змістом якої я цілком погоджуюсь і навряд чи зможу сказати те саме краще, але можу додати наступне.
Борці за "двомовність України" і запровадження регіональних мов з правами державної кажуть тільки першу половину думки – "Сделайте два языка" – і не кажете другу: "И становитесь частью Росийской Империи = тюрьми народов, чтобы мы могли завершить грязное дело руссефикаци украинцев"? Відповідь цій пропаганді нахаб під гаслом – "Я нигде не чужой!" – така: "Україна була і буде існувати як єдина у світі країна, де захищають  українців від русифікації чи розчинення в будь-якій іншій нації"!

Таким чином, бачимо, що в юридичних межах, виходячи з прав людини і уточнених визначень державної і регіональних мов, може бути здіснено однозначне врегулювання мовних потреб громадян будь-якої країни. Відтак, закон про мови в Україні може і повинен врегулювати повні потреби її громадян на достатньо довгу перспективу!