Перш, ніж буде неспростовно виявлено дійсну
причину застою України, має сенс довести наявність самого застою в більшості
сфер суспільного життя і повідомити ті значення термінів, в яких вони будуть
вживатися в статті. Відразу вибачаюсь перед тими читачами, для кого наведення значень
термінів є надмірною ретельністю.
Життя суспільства складається з
декількох його сфер: економічної, політичної, правової, культурної, … Всі
можливі зміни в часі стану суспільства або окремої його сфери можуть бути охарактеризовані
трьома словами: падіння, застій і зростання. Падінню відповідає зменшення
кількісних показників стану суспільства або його сфери, застою – незмінність
кількісних показників, а зростанню відповідає збільшення тих показників.
Характеризуючи стан суспільства, варто пам'ятати про діалектичний характер цих
характеристик: вони є лише приблизно встановленими кількісно. Так, наприклад,
до застою економіки відносять і той стан, за якого відбуваються незначні
коливання обсягів ВВП.
З врахуванням зроблених тут попередніх
зауважень розглянемо зміни, які відбулися з 1991 року в перелічених раніше сферах
суспільного життя, аби, підсумувавши результати розгляду, отримати загальну
характеристику змін життя українського суспільства.
Почнемо розгляд з економічної сфери. Як
відомо, інтегральним показником стану економіки країни є валовий внутрішній
продукт (ВВП). Динаміка ВВП України з 1990 року по 2016 рік за даними Світового
банку представлена на малюнку:
Як
бачимо ВВП України з 2004 року і по цей день знаходиться в коридорі: 350 ± 50 мільярдів
доларів США, що є ознакою застою економіки.
Характеристики стану інших сфер життя
суспільства розвиненістю соціології найменше підготовлені до кількісного аналізу, хоча грубе
порівняння в термінах падіння, застою і зростання є можливим. Так, в політичній
сфері суспільного життя маємо з 1991 року:
-
коливання державного устрою в межах президентсько-парламентська – парламентсько-президентська
форма управління;
-
панування олігархів – осіб, які одночасно є можновладцями і бізнесменами;
-
політичну боротьбу між олігархічними угрупуваннями і майже повну її відсутність
між будь-якими різними прошарками суспільства;
-
надмірну кількість політичних партій;
-
олігархічну спрямованість майже всіх політичних партій і відсутність
антиолігархічних політичних партій;
-
суттєва кількісна перевага громадських організацій олігархічного спрямування в
порівнянні з громадськими організаціями іншого спрямування.
Все
це означає застій політичної системи України протягом близько двадцяти років.
Характеризуючи розвиток правової сфери життя
суспільства, варто зазначити, що динаміку того розвитку визначає не кількість
ухвалених законів і не те, що ухвалюванні закони називають реформаторськими, коли
вони такими не є, а вплив нових законів на правовий стан держави, регіонів, господарюючих
суб’єктів, суспільних організацій і громадян. Чи маємо суттєві зміни хоч для
одного з перелічених підрозділів суспільства? Так, маємо децентралізацію і стійку
тенденцію зі збільшенням прав держави за рахунок зменшення прав всіх інших
підрозділів суспільства. Але й ця тенденція виявляє себе лише в змінах на
протязі років і десятків років. Відтак, маємо підстави говорити про застій в
правовій сфері життя українського суспільства.
Ну, а відсутність суттєвих змін в
культурі виробництва, спілкування чиновник – громадянин і між громадянами, в
мистецтві, … є очевидною кожному громадянину України.
Таким чином, маємо підстави констатувати
наявність застою українського суспільства.
Аби виявити причини цього застою звернемось
до думок експертів. Частенько експерти говорять, що корупція в Україні є
джерелом її негараздів, але вона сама має джерела свого зародження і існування.
Тож, закономірно постає питання: "Сама корупція безпосередньо веде до
застою суспільства чи те роблять її
джерела"? До тих джерел відносять приватну власність, усталені відносини
між можновладцями і громадянами та систему державного правління, яка складається
з трьох систем: системи розподілу владних повноважень між народом і
можновладцями, а також між самими можновладцями; системи здійснення владних
повноважень; і системи контролю над можновладцями. Що стосується приватної
власності, то вона є і в країнах зі значно меншою корумпованістю суспільства.
Відтак, корупція в Україні має ще самостійні, не породжені приватною власністю,
джерела, чим і пояснюється вичерпно відмінність корумпованості України і
розвинутих країн.
Очевидно, що рівноправні відносини
громадян не народжують та не підтримують корупцію. А от відносини пан – кріпак завжди
породжуватимуть і підтримуватимуть корупцію. Але й самі ці відносини є
наслідком, зокрема, системи державного правління.
Відносно системи державного правління слід
зауважити, що Україна успадкувала від СРСР і залишає в майже в незмінному стані
бюрократичну систему державного правління імені Сталіна, яка сьогодні має олігархічну
форму. За сталінської системи корупція існувала і без приватної власності, що
однозначно говорить про те, що вона є самостійним витоком корупції. Відтак, маємо
визнати що корумпованість України в значній мірі обумовлена чинною системою
державного правління, а поєднавши це визнання з твердженням експертів, доходимо
до висновку: "Застій України викликаний її системою державного правління".
Аби посилити аргументацію цього висновку, звернемо увагу на ще однин малюнок:
Як
видно з цього малюнку лише Україні притаманний застій, але і лише їй притаманні
менш жорсткі відносини пан – кріпак між можновладцями і між ними і громадянами.
Цією ж причиною вичерпно пояснюється різниця в темпах зростання економіки
Польщі і країн СНГ. Отже маємо вже три факти, які вичерпно пояснюються однією
причиною: станом системи державного правління. Звертає на себе увагу і той
факт, що відхилення від стану державного правління України і вбік
диктаторського державного правління олігархів, і в бік демократичного правління
веде від застою до зростання економіки країни, а між двома більшими значеннями
функції завжди існує мінімум. Отже, ще два факти знайшли вичерпне пояснення
твердженням: "Невідповідна потребам суспільства система державного
правління призводить до застою".
Але найчастіше причиною негараздів
України експерти вважають відсутність в Україні реформ, хоча мені не відомо,
щоб хтось, крім мене, довів (http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/25.html) об'єктивну
необхідність здійснення саме реформ, а не якихось інших змін. Ми будемо
використовувати визначення реформи, яке міститься у Вікіпедії за адресою:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0.
Зокрема, в тому визначені написано: "Процес реформування суспільства або
окремої його сфери відбувається за умови неможливості при існуючому стані
суспільства мати позитивний розвиток країни або сфери суспільної діяльності.",
а тут вже доведено багаторічне існування застою України, причиною якого є стан
її системи державного правління. Відтак, аби подолати той застій слід змінити
систему державного правління. Але така зміна є реформою саме в тому значені,
яке наведено у Вікіпедиі. Підсумувавши сказане, можемо стверджувати: "Якщо
причиною негараздів України є відсутність здійснення реформ, а необхідність їх
здійснення обумовлена станом системи її державного правління, який характеризується
словом застій, то причиною застою є сам стан системи державного правління України".
Таким чином, доведено наявність застою українського
суспільства, причиною якого є стан його системи державного правління.
Комментариев нет:
Отправить комментарий