ЩО ПОТРІБНО ЄС, АБИ ВИЖИТИ? (ПРАВИЛЬНО ОБРАТИ ШЛЯХ).

СОЦІАЛІЗМ

В МОГИЛУНА БОЛОТО

ЄС НА РОЗДОРІЖЖІ

Над цим питанням в ці дні розмірковують можновладці, експерти і журналісти. Маємо таке розмірковування і в спецтемі, присвяченій 60-літтю спільноти, Economist. Очевидно, що при всій повазі до "The Economist" зазначена стаття не дала вичерпної відповіді на поставлене питання. Відтак, додамо до написаного там те, що вважаємо необхідним додати.

Спочатку варто нагадати, що магістральним напрямком розвитку світової спільноти  є зростання обсягів і концентрації виробництва. До цього слід додати, що сама ідея союзу європейських країн є наслідком зазначених зростань, і, як гасло "Сполучених Штатів Європи", використовувалося в практичній роботі соціал-демократичного середовища ще на початку минулого сторіччя. Тоді, визначаючи стратегію і тактику соціал-демократів по відношенню до цього гасла і уособленої в ньому ідеї союзу європейських країн, В. І. Ленін писав: "Конечно, возможны временные соглашения между капиталистами и между державами. В этом смысле возможны и Соединенные Штаты Европы, как соглашение европейских капиталистов... о чем? Только о том, как бы сообща давить социализм в Европе, сообща охранять награбленные колонии против Японии и Америки, которые крайне обижены при теперешнем разделе колоний и которые усилились за последние полвека неизмеримо быстрее, чем отсталая, монархическая, начавшая гнить от старости Европа. По сравнению с Соединенными Штатами Америки, Европа в целом означает экономический застой. На современной экономической основе, т. е. при капитализме, Соединенные Штаты Европы означали бы организацию реакции для задержки более быстрого развития Америки. Те времена, когда дело демократии и дело социализма было связано только с Европой, прошли безвозвратно.

Соединенные Штаты мира (а не Европы) являются той государственной формой объединения и свободы наций, которую мы связываем с социализмом, – пока полная победа коммунизма не приведет к окончательному исчезновению всякого, в том числе и демократического, государства." - https://www.marxists.org/russkij/lenin/1915/08/10a.htm.

З того часу, як були написані В. І. Леніним процитовані слова, минуло більше сторіччя і багато, що змінилося, зокрема, союз європейських країн існує вже 60 років, але його сьогодні у повній відповідності з прогнозом В. І. Леніна лихоманить настільки, що актуальним є питання, яке встало вимагати негайного вирішення після 60 років існування Союзу  РСР: "Що потрібно ЄС, аби вижити"? Далі ми побачимо, що, як і у випадку з СРСР, ЄС має три принципово різні відповіді на це питання: продовжувати силовими заходами "накопичувати пару під кришкою"; реформуватися, зберігаючи капіталістичну економіку; перейти до соціалізму, що було б остаточним вирішенням всіх наявних протиріч.

На думку "The Economist" ЄС, аби вижити потрібні здатність до змін, багаторівневість і гнучкість, але "The Economist"не повідомляє, як цих якостей ЄС може досягти, якщо він своє шести десятиліття  зустрічає в стані перманентної кризи? Не виявивши причин цього стану, не можливо запропонувати ефективні заходи подолання кризи.

На думку одного з визнаних батьків ЄС Ж. О. М. Г. Моне, кризовий стан ЄС – найкращий шлях до «дедалі тіснішого союзу», хоча більш принципово було б вважати, що цей стан лише спонукає розвиток організаційних форм союзу в напрямку його ущільнення за одночасного зменшення примусової частини цього ущільнення. Іншими словами кризи союзів буржуазних держав спонукають керівництво цих союзів до запровадження норм взаємодії соціалістичних держав. Саме таким чином паростки соціалізму зароджуються в надрах капіталізму. Крім цього, також слід взяти до уваги наступне.

Теперішні внутрішні напруження в ЄС є найсерйознішими за весь час його існування. Визначальною причиною цього є відсутність суттєвих суспільних змін у всіх провідних країнах світу з часів реформ Ф. Д. Рузвельта. За цих обставин, як зазначав В. І. Ленін в раніше цитованій тут роботі, національні інтереси країн за капіталізму постійно руйнуватимуть союзи цих держав через накопичення проблем, які постійно виникають на ґрунті розбіжностей національних інтересів між державами, які утворили союз.

Магістральним напрямком долання зазначених напружень, як свідчить історія, є збільшення ступеню демократизму, тобто демократизація суспільного життя: процес передачі частини владних повноважень можновладців союзних органів національним і місцевим органам влади, а також народові. Напрямок такого збільшення практично показала Паризька Комуна, а деякі сучасні практичні рішення можемо знайти в статті за адресою: http://sociologiyau.blogspot.com/2017/01/25.html.

Таким чином, ЄС, аби вижити, слід вдатися до демократизації суспільного життя. Якщо цього не робити, то накопичення невирішених проблем здатне вщент розірвати ЄС, аби європейська спільнота отримала можливість заснувати новий союз на принципово інших засадах.