пятница, 27 января 2017 г.

АБИ НАЗДОГНАТИ ЄВРОПУ У РОЗВИТКУ, УКРАЇНІ НЕОБХІДНО СТАТИ ПОПЕРЕДУ ВСІЄЇ ПЛАНЕТИ!


20.07.2015 Д. В. Сінченко в заголовок своєї статті виніс альтернативне питання:  «Наздоганяти Європу, чи випереджати світ?». Розбираючи ту статтю, спочатку нагадаємо принципи, а потім поговоримо про їх дотримання при пошуку порад суспільству, а в підсумку повернемось до заголовку цієї статті.
Досліджуючи проблеми суспільства варто завжди мати на увазі, що суспільство є органічною системою (ttp://espreso.tv/blogs/2014/11/25/systemnist_doslidzhennya_orhanichnykh_system_na_prykladi_vyyavlennya_neobkhidnosti_i_zmistu_reformuvannya_osvity_v_ukrayin), існування і розвиток якої відбуваються за відповідними об'єктивними законами, які сьогодні ще далеко не всі відомі людству, що не дозволяє навіть фахівцям наукової соціології робити наукові прогнози про майбутній стан суспільства зі 100 % імовірністю того, що прогноз здійсниться. Крім того, всебічне розуміння вже відомих законів існування і розвитку суспільства та вміння застосовувати їх при вирішенні практичних задач суспільного розвиту потребує володіння не звичайним а діалектичним мисленням, оскільки суспільство є однією з органічних систем, які в своєму розвитку підкоряються законам діалектики. Вже ці попередні нотатки є достатніми, аби спростувати майже всі твердження в статі, яку аналізуємо. Але підемо за статтею від її початку бо маленьких помилок в ній дуже багато, а вони разом роблять майже всі твердження статті помилковими.
Так, дійсно, «Коли люди масово виходили на Майдан, вони говорили про необхідність зміни Системи». Але ж люди не говорили, яку саме систему варто змінювати і на яку, а безсоромні політикани безмежність можливих систем (від дихальної до соціально економічної формації) використовують, як їм заманеться. А «урок з Помаранчевого Майдану» винесли такий, що з несамовитістю вартою кращого застосування займаються люстрацією. І «зберігається ризик повернення до влади в Україні реакційних сил» не тому, що «кожен, хто про це говорив – по різному собі уявляв, що саме необхідно змінити», а тому, що серед уявлень не було пропозицій, які б базувалися на підсумках наукового аналізу стану суспільства. Відтак, погані перспективи України відносно змін на краще не здолають «Об’єднавчі процеси», які «все ж розпочались навіть в середовищі мрійників». А «всіх, хто бореться за системні зміни,» завжди «умовно можна поділити на тих, хто хоче, щоб Україна наздогнала у своєму розвитку європейські країни, і на тих, хто намагається знайти шлях, який дозволить Україні стати провідною країною світу».
«Але слід розуміти, що Євроспілка» переживає труднощі зростання, оскільки світ мав лише віддалено подібний досвід при утворенні США. Як «ми повинні враховувати у своїх реформах і їхні проблеми та помилки, відслідковувати тенденції, щоб не допустити їх повторення у себе вдома»Дмитро Володимирович нам оповість далі не зважаючи на різницю змісту їх і наших проблем і не враховуючи те, що розвинуті країни світу прийшли до їх сьогоднішнього стану, на відміну від нас, без забігання на відносно довгий історичний час в своєму розвиткові в комуністичне майбутнє всього світу та повернення з нього без особливих успіхів.
Так, однією «спільною характеристикою всіх держав ЄС є форма правління – представницька демократія.», хоча «Кожна країна має свою форму парламентаризму.», аж до обмеженої монархії. «Представницька демократія – це форма народовладдя, за якої» формально визнається рівноправ'я громадян в питаннях контролю за діяльністю держави. На жаль, цей контроль часто плутають (і Дмитро Володимирович тому класичний приклад) з роботою науково освіченого персоналу. Хоча, очевидно, що громадянину-контролеру не важливо якими науково-технічними засобами досягнуто результату, а важливо чи досягнуто обіцяного позитивного результату і чи є досягнутий результат стійким чи тимчасовим. Крім того, «Представницька демократія – це форма народовладдя, за якої»,  громада наділяє владними повноваженнями «обраних нею представників, які повинні відстоювати інтереси тих, хто їх обрав» та захищати їх права.
Зараз, великими літерами в дужках виправимо помилку якої допустився Дмитро Володимирович: «Представницька демократія стає абсолютно необхідною для великих громад, оскільки, починаючи з певного розміру,» наприклад, «просто неможливо забезпечити регулярне зібрання усіх громадян, що є обов'язковим елементом для цього (замість цього слід написати БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО) виду демократії.».
Уточнення потребують і наступні речення статті Дмитра Володимировича. До правильного, але не повного твердження, – «Як опосередкована, представницька демократія є, власне, менш демократичною, ніж пряма», – слід додати: «Представницька демократія з кількісної сторони характеризується ступенем демократизму, тобто кількісним співвідношенням владних повноважень, які здійснює народ безпосередньо і які здійснює через представницькі органи влади». Розвиток людства демонструє постійне зростання ступеню демократизму від спадкового необмеженого монархізму, до обмеженої заможними виборцями чоловічої статі, а далі – всіх чоловіків не молодше ХХ років, а далі – загальне виборче право, референдум, право відклику обраних депутатів, право обрання і відклику чиновників, … безпосереднє народовладдя.
Питання Дмитра Володимировича, – «Навіщо писати детальні програми, якщо їх ніхто не читає?» , – потребує окремої розгорнутої відповіді:http://blogs.korrespondent.net/blog/politics/3382242/ Тут лише зазначу, що не обов’язок виборця розгадувати шаради у виборчих програмах кандидатів, а обов’язок кандидата переконати виборців у тому, що він пропонує програму вирішення суспільно важливих питань, яке матиме для виборців певні позитивні наслідки, а відтак, кандидати пропагуючи власні виборчі програми = програми розвитку суспільства і критикуючи програми конкурентів повинні переконувати громадянина в тому, за яку програму голосувати. А після обрання не тої програми розвитку суспільства виборці можуть виправити помилку через право відклику депутата.
Не продовжуючи ретельний розбір тексту обговорюваної статті Д. В. Сінченка, вже маємо необхідне й достатнє, аби стверджувати: «Сенченко зібравши у власній статті майже всі не новітні вигадки про суспільство, про вигадані закономірності його існування і розвитку пропонує суспільству «ліки» його негараздів, які до суспільного лікування мають дуже сумнівне відношення. Суспільству пропонується:– забути про те, що кожен громадянин може вже сьогодні здійснювати владні повноваження безпосередньо:
- через визначення їх частини, яка передається депутатам і чиновника;
- через референдум;
- через чергові вибори;
- через право відкликати обраних у будь-який час;
– забути, що обрані представники повинні:
- відстоювати інтереси тих, хто їх обрав;
- захищати права тих, хто їх обрав;
- бути підконтрольними і підзвітними тим, хто їх обрав;
– забути про поступове зростання ступеню демократизму, а відразу перейти до безпосередньої демократії меншості тих, хто є фаховим соціологом, хоча, як ми бачили, й вони можуть припускатися помилок.
Таким чином, не заперечуючи можливості і необхідності голосування на виборчих дільницях чи в мобільних засобах в супроводі членів ДВК через Інтернет, зазначимо, що Україна має реальну можливість стати попереду всієї планети "надавши чинності:- закону про референдум;
- закону про форматування ЦВК шляхом обрання облрадами та радою АР Крим по два її члена (один від партій коаліції, а інший від опозиційних партій ВРУ) і формування інших комісій самою ЦВК шляхом найму з числа бажаючих позапартійних;
- закону про вибори, в якому втілена гібридна виборча система;
- закону про відкликання депутата в будь-який час його виборцями;
- закону про обрання кожні п'ять років всіх суддів народом;
- закону про відкликання судді в будь-який час його виборцями;
- законам про обрання народом кожні п'ять років керівництва прокуратури, міліції, освіти та охорони здоров'я від райвідділу до міністра;
- законам про відкликання у будь-який час обраних керівників прокуратури, міліції, освіти та охорони здоров'я їх виборцями;
- закону про скасування всіх існуючих та заборону введення нових посадових пільг і привілеїв;
- закону, який визначає для всіх податків наступний порядок: податки збираються за місцем створення виробу або надання послуги, але збирач податків може використати зібрані кошти тільки після перерахування фінансових коштів податковому органу більш наближеному до центральної податковій службі країни в обсязі Х % від зібраної суми, де Х - число, визначене законом;
…" - http://espreso.tv/blogs/2015/01/15/pozbav_nas__bozhe__vid_cykh_reformatoriv_i_yikh_reform83
Тож, саме ці зміни, а не тарабарщина про реформи, відкритість голосування, неважливість виборчої системи, … повинні бути у центрі роботи політичних партій, парламенту, президента, уряду, журналістів та активістів України. Але ці зміни, в разі їх здійснення, поставлять українське суспільство за ступенем його демократизму попереду всієї планети, хоча при цьому Україна демонструватиме всім країнам світу їх завтрашній день, оскільки зростання ступеню демократизму є магістральним шляхом розвитку всього людства від самого дикого рабовласництва до повної свободи кожного визначати для себе, чи жити у суспільстві і підкорятися його порядкам, чи одноосібно на безлюдному острові.
Вперше опубліковано: 22 липня 2015, http://politiko.ua/blogpost127367

Комментариев нет:

Отправить комментарий