НАВІЩО НАМ ТАКИЙ ПРЕЗИДЕНТ?

 І ВИМАГАТИ МОЖНА! 

Саме таке питання виникло в мене після виголошення 6 вересня 2016 року П. О. Порошенком у ВРУ щорічного послання президента до ВерховноїРади. Аби показати, з чого те питання народилося прокоментую деякі вислови П. О. Порошенка.

«Але бувають такі моменти, коли хоча б на мить варто забути, хто правий, хто лівий … питання національної єдності і політичної консолідації – це є питання життя і смерті для нашої країни. Це, власне, головне, що я хотів би сьогодні сказати ».

На жаль, в цьому демократичному заклику президента відчутно звучить бюрократичний акцент, невиразне бажання заборонити будь-яку критику діяльності президента. Але чи не єдиним дієвим об'єднанням політичних сил = двигунів суспільних змін може бути тільки їх об'єднання навколо програми розвитку країни, створеної у підсумку об'єднання їх програм, наприклад, виборчих. І не слід перетворювати тимчасове на постійне, а моменти на безперервне. Не повинно бути єдності і консолідації в питаннях заборони конструктивної критики діяльності президента та пов'язаної з ним політичної партії навіть під час війни, а особливо тоді, коли ця діяльність для суспільства, в кращому випадку, не шкідлива.

«Тепер наші духовні і моральні досягнення маємо доповнити матеріальними здобутками, забезпечивши підвищення добробуту кожного громадянина вільної України. І це головне наше завдання. Для досягнення такої амбітної мети нам потрібно три складових: мир, безпека і реформи.».

Так, для забезпечення добробуту кожного громадянина України необхідними є мир, безпека і здійснення об’єктивно необхідних для цього реформ. Але млявість президента у вирішенні питань миру і бездіяльність в здійсненні реформ, як ми побачимо з критики в інших абзацах, віддаляють час, коли головне наше завдання буде виконано.

«Нашою стратегічною метою залишається вступ до НАТО.».

Це наближає нас до миру? Як саме, якщо маємо висловлене прес-секретарем президента РФ (http://nbnews.com.ua/ru/news/136965/) бажання путлера мати 100 % гарантії того, щоб Україна не вступить в НАТО? Президенту України давно вже слід було б пошукати шляхів задоволення цього бажання таким чином, щоб наша країна наблизилася до миру і при цьому не поступилася власною безпекою. Наприклад, зазначені «забаганки можна було б задовольнити майже повністю, уклавши договір між Україною, НАТО та РФ: про звільнення Криму і сходу України від військ, поліцаїв та адміністрації РФ; про позаблоковий статус України; про  обов'язковість її захисту (аж до військового) кожним з учасників договору в разі будь-чиїх намагань порушити недоторканість і цілісність України. Боротьба за укладення такого договору може і повинна стати предметом головних зусиль президента, ВР, уряду

1

і прогресивної громадськості України і світу.» -http://o-m-sokolov.blogspot.com/2016/08/25.html

«І на жаль, в реалізації Мінських домовленостей ми не бачимо такого прогресу, як нам би хотілося.».

Та, напевне тому й не бачите, Петро Олексійович, що для того, щоб побачити, одного бажання малувато буде. Ще й по цей день навіть сторону, яка протистоїть урядовому війську України, називають як завгодно (терористами, бойовиками, сепаратистами, ...), тільки не у відповідності з їїприродою – бандитами = незаконними збройними формуваннями. А чи мали місце ініціативи президента України після підписання Мінських домовленостей? Очевидна відповідь – «Ні»! А могли б бути запропоновані перемовини провдосконалення Мінських домовленостей, зокрема, про заміну створення на Донбасі територій з неоковирним окремим статусом вдатись до переселення бажаючих росіян, які є громадянами України, в РФ за міжнародної фінансової підтримки такого переселення. Також можна було запропонувати перемовини про укладання повноцінного міжнародного договору, про зміст якого йшлося в попередньому абзаці.  Крім того, «Реальною альтернативою шляху укладення такого договору може бути силовий шлях, але не фронтального наступу військ України, а (на виконання Мінських домовленостей) примус бандитів до миру через оголошення їм і виконання ультиматуму: "У разі пострілів бандитів у бік військ України, останні будуть відкривати у відповідь вогонь не на враження, а на знищення бандитів і будуть займати звільнені від бандитів території" - http://o-m-sokolov.blogspot.com/2016/08/25.html

«Ми даємо собі звіт, що військового варіанту розв’язання проблеми територіальної цілісності не існує.».

Як ми бачили в попередньому абзаці, це не зовсім так. З тої ж причини не можливо визнати бездоганно правильним і наступне твердження з обговорюваного послання П. О. Порошенка: «Отже, єдиний шлях врегулювання і відновлення територіальної цілісності – це шлях політико дипломатичний.».

«Фінальне рішення Євросоюзу по візах стане ще одним свідченням того, що Європа, як один з наших ключових партнерів, визнає наш прогрес у здійсненні внутрішніх реформ.».

Більш переконливого прикладу незнання П. О. Порошенком того, які зміни є реформами, годі й бажати. Тільки людина, яка не має щонайменшої уяви про те, які зміни називають реформами, могла виголосити таке безглузде словосполучення: «внутрішніх реформ». Як не буває мокрої або гарячої тіні, так само не існує внутрішніх або зовнішніх реформ. Вже з цього зрозуміло, що без додаткової освіти марно очікувати від П. О. Порошенка ініціатив в здійсненні реформ, об’єктивно потрібних країні для переходу від стагнації до сталого позитивного зростання. Більш того, саме ці реформи Україні потрібні не для того, щоб Європа їх визнала наш прогрес в реформуванні українського суспільства, а для подолання перешкоди позитивному розвиткові країни, яка утримує її в стані стагнації, та для позбавлення від негативних суспільних явищ. Крім того, «Розвинуті країни пройшли через сотні років розвитку від феодалізму до сучасного свого стану, в той час, як пострадянські країни ледь-ледь відійшли від сталінської бюрократичної системи, а

2

перед тим не мали сторіч розвитку за капіталізму, бо в Російській Імперії лише в 1861 році видано царський Указ про відміну кріпацтва, а вже в 1917 році відбувається жовтневий переворот, яким розпочинається соціалістична революція, заміна ще незрілих капіталістичних суспільних відносин на соціалістичні. Це вказує на безглуздість бездумного пересадження окремих складових сучасного стану розвинутих країн на ґрунт пострадянських країн …» - http://o-m-sokolov.blogspot.com/2016/08/25.html

«Найбільш складною реформою є антикорупційна.».

Маємо ще один приклад прояву незнання П. О. Порошенком того, які зміни є реформами і того,  що корупція є негативним суспільним явищем, боротьба з якими має певні особливості: http://o-m-sokolov.blogspot.com/2016/05/blog-post_90.htmlВідсутність цих знань, дозволяє П. О. Порошенко виголошувати наступні дурниці: «Перш за все ми маємо продемонструвати суспільству, що наступ на корупцію почався на горі! І лише тоді отримаємо моральне право викорінювати  її звідусіль, на всіх рівнях.». В статті за останнім посиланням читаємо: «Але корупція є одним з суспільних явищ, які зароджуються, квітнуть, відтворюються та в будь-який момент можуть відродитися на певному ґрунті. Відтак, боротьба з корупцією не може бути нічим іншим, як боротьбою за зміну ґрунту, в якому корупція народилася, на ґрунт, в якому вона не виживає. Будь-які інші дії, метою яких є протидія корупції, в житті будуть боротьбою з корупціонерами, а не з корупцією. Одне не заперечує і не виключає іншого, але вони мають різні наслідки: боротьба з корупціонерами є безкінечною і не веде до знищення корупції, а боротьба з корупцією веде до зникнення самої корупції і корупціонерів.». Ця цитата дозволяє побачити всю безглуздість словосполучення «наступ на корупцію почався на горі». Такий наступ є настільки ж ефективним, як і боротьба з бур’янами на маленькому клаптику землі, навколо якого буяє безкрайнє море бур’янів.

«І ця система (електронного декларування – О. М.) створює нову реальність, яка посилює контроль суспільства над нашими з вами статками, доходами, витратами і способом життя.».

На жаль, президент знову демонструє невігластво фантастичного масштабу. Загально відомо, але не П. О. Порошенко, що суспільні проблеми не вирішує застосування технічних засобів, зокрема, і  електронних. А «контроль суспільства над нашими з вами статками, доходами, витратами і способом життя» посилює не застосування технічних засобів спостереження процесів, а надання нових прав громадянам, які дозволяють останнім, використовувати надане право, аби впливати на подальший перебіг процесів. Прикладом надання таких прав може слугувати набуття чинності законом про відклик депутата. А єдина нова реальність, яку створює система електронного декларування, це полегшення отримання інформації про статки і витрати можновладців.

3

"Висновки (про успіхи в боротьбі з корупцією – О. М.), підкреслюю, робити ще зарано.".

І з цим не можливо не погодитись. Дійсно, які висновки про успіхи в боротьбі з корупцією можна робити, якщо сама боротьба з корупцією ще навіть і не почата. Єдине, що робиться по відношенню до корупції, це творення об’єктивно непотрібних суспільству нових бюрократичних годівниць, яким доручається, поряд з вже існуючими державними органами, виконувати аналогічні обов’язки. В умовах панування в Україні бюрократичної системи державного правління імені Сталіна, це не могло не породити і вже породило славнозвісні міжвідомчі бар'єри і міжвідомчу боротьбу – це безглузде витрачання сил суспільства на марні подвиги і нікчемну боротьбу. Тож, вже бачимо безпосередні негатив і відсутність позитиву для України від створення об’єктивно не потрібних нових державних органів. І лише, уряди дружніх країн вбачають в тому якийсь позитив. І ці висновки робити вже не зарано. Шкода, що їх не робить президент самостійно.

"Але в контурах якісних позитивних змін, до впровадження яких долучено закордонних фахівців, які зараз працюють в структурах прокуратури. Прокуратура трансформується в європейський орган, який слідкує за законністю, а не обслуговує інтереси політичних і бізнес класів.".

В попередніх абзацах вже було зазначено, що мавпування досвіду закордонних країн не гарантує успіху в намаганнях змінити на краще стан речей в Україні. Тож, участь закордонних фахівців не дає гарантій того, що "Прокуратура трансформується в європейський орган …". Але відомо, що для досягнення бажаного стану прокуратури не варто безкінечно міняти прокурорів по конкурсу, а слід один раз змінити умови їх діяльності так, як запропоновано в статті за адресою: http://o-m-sokolov.blogspot.com/2016/05/blog-post_4.html.

"Патрульна поліція вже заслужила і має зберегти довіру з боку людей. З колишньої радянської міліції нарешті стали створювати нову українську поліцію. Реакція керівництва на прикрі інциденти останніх тижнів була і має бути миттєвою і адекватною. І ці випадки жодним чином не повинні вплинути на процес реформування МВС чи поставити під сумнів його правильність.".

Про недолугість пропонованих Аваковим змін міліції ще до їх початку було повідомлено йому і опубліковано, "що проштовхуванні Аваковим і К^о"Стратегия развития органов внутренних дел Украины, Концепция реформы МВД , Детализация по направлениям, План имплементации" не мають підґрунтя = аналізу стану міліції в підсумку якого виявлено витоки негативних явищ в міліції, і тому вони є штучними, надуманими, безпідставними вигадками, втілення яких не має нічого спільного з реформуванням, і тому не призведе до викорінення негативних явищ в міліції, а буде безглуздим розтринькуванням бюджетних коштів.

4

В дійсності міліція, аби подолати в своїх рядах корупцію, позазаконну взаємодію з громадянами, неввічливе ставлення до громадян, ..., потребує реформи наступного змісту. Запровадити:

- регулярне (раз на п'ять років) обрання народом керівництва райвідділів міліції та обрання ними із власного складу всього керівництва міліції від обласних управлінь до міністра (очевидно, що військові звання в міліції при цьому є недоречними);

- право відклику обраних у будь-який час їх виборцями." -https://www.facebook.com/OleksandrMykoliovych/posts/900718326680609. Без таких запроваджень довіра до поліцаїв патрульної служби існує лише, як навіяна людям засобами пропаганди, а об’єктивно такої довіри не може бути в умовах зростання злочинності і незмінності відносин між міліцією і суспільством. Таким чином, бачимо, що і з питання реформування міліції президент демонструє невігластво та невміння правильно вирішувати соціальні проблеми.

"Справжнє полювання на корупціонерів почалося.".

А коли ж почнеться справжня боротьба з корупцією, на жаль, президент не каже, бо не знає чим вона відрізняється від полювання на корупціонерів.

"А, отже, сама судова система, яка зараз під проведенням … судової реформи, має надати завершеності всій системі боротьби з корупцією. На її впровадження знадобиться кілька років, але в результаті цієї копіткої роботи всі Українці мають отримати нову судову систему: чесну, незалежну, справедливу. В першу чергу, на конкурсній основі от-от майже з нуля почнеться формування нового верховного суду України.".

Тут ми знов бачимо прояви необізнаності президента в питання визначення об'єктивних необхідності проведення і змісту реформ (http://o-m-sokolov.blogspot.com/2016/05/blog-post_79.html). Зокрема, про цю необізнаність говорять його слова "судова система, яка зараз під проведенням … судової реформи", а насправді, така реформа ще навіть не запланована, а здійснені і заплановані зміни не є реформами. Від того, що журі конкурсу з набору суддів збільшиться в десять раз, не можливо отримати "нову судову систему: чесну, незалежну, справедливу", оскільки принципово незмінними залишаться умови діяльності суддів, зокрема, контроль діяльності будуть, як і раніше, здійснювати  можновладці. Яка незалежність суддів і від кого матиме місце після таких "реформ" судової системи? Після такої "реформи" судді як були, так і будуть залежними від можновладців. Єдине, що зміниться після такого "реформування", так це те, що покращиться маскування залежності суддів від можновладців. Аби будь-яка гілка влади була незалежною від інших гілок влади, вона

5

повинна рости не з іншої гілки влади, а зі стовбура влади, тобто з народу. А від залежної судової гілки влади очікувати чесності і справедливості може лише божевільний. Але ж судова гілка влади, як і законодавча, і виконавча в цілому та в її частинах (прокуратура, міліція, освіта, охорона здоров'я, …) об’єктивно потребують реформування, розширення кола учасників контролю за їх діяльністю не в десять разів, а до всенародного, через запровадження регулярного обрання суддів і керівництва відповідними сферами суспільного життя народом та відклику обраних у будь-який час їх виборцями. Але це перетворить можновладців з начальників над народом в його слуг, а такого перетворення можновладці не бажають, не зважаючи на те, що іншого шляху подолання перепони позитивному розвиткові України не існує.

"Відсутність права на вільний продаж і купівлю землі сільськогосподарського призначення безумовно стримує інвестиції в аграрну сферу. Понижує і порушує права селян … Але як розв’язати цю проблему, дорогі мої депутати, це ваша компетенція: або ховати голову в пісок і нічого не міняти, або все ж таки працювати над створенням ринку землі в Україні, але з усіма можливими запобіжниками від будь-яких негативних наслідків.".

І в цьому питанні президент є представником інтересів олігархів і гнобителем інтересів переважної більшості громадян України. Запровадження ринку земель матиме ті ж наслідки, що і запровадження ринку промислових підприємств: 1/10 частина громадян України отримає 9/10 її земель, а інші громадяни матимуть те, що залишилося. Саме про такі наслідки великої приватизації було попередженно до її початку, а підсумки великої приватизації лише засвідчили саме такий її результат. Те саме буде і в підсумку запровадження ринку земель (http://o-m-sokolov.blogspot.com/2016/04/blog-post_11.html). Тому "працювати над створенням ринку землі в Україні, але з усіма можливими запобіжниками від будь-яких негативних наслідків." – означає з невідворотністю об’єктивного закону прийти до того, що краще для переважної більшості громадян України буде залишити землю, як записано в Статті 13 Конституції у виключній власності Українського народу, а всім бажаючим виробляти сільськогосподарські товари надавати землю в безстрокову оренду у відповідності із законом, з врахованими в ньому "усіма можливими запобіжниками від будь-яких негативних наслідків" для того, хто землю орендує. Аби президент вносив в парламент законопроекти саме такого змісту, то демонстрував би розуміння проблеми і вміння її правильно розв'язувати, тобто на користь переважної більшості громадян.

От такий він президент України П. О Порошенко: бюрократичний, млявий, нерішучій і безініціативний в

6

питаннях досягнення миру в Україні, бездіяльний у реформуванні країни, відверто слабкий військовий стратег, погано освічений в питаннях закономірностей життя суспільства, не має достатніх навичок у вирішенні суспільних проблем, … То навіщо він нам такий? Переробити його в його віці вже не можливо. Позбутися його? А ким замінити, якщо інші не кращі за нього і всі ті питання і докори, які поставлені йму в рівній або в ще більшій мірі стосуються всіх провідних політиків України. І радикальному Ляшку, і поміркованій Тимошенко, і ніякому Яценюку, і вправному бюрократу Литвину, і войовничому Гриценку, і правовому Кармазіну, одним словом, всім провідним політикам України добре відомі згадувані тут пропозиції по досягненню миру в Україні і здійсненню реформування її суспільства. На жаль, ніхто з них не показав розуміння цих пропозицій.

А може зовсім позбавимось самого інституту президентства? Аби вже була здійснена реорганізація політичних партій України так, як про це написано в статті за посиланням http://o-m-sokolov.blogspot.com/2016/08/25.html, та змінено виборче законодавство так, як буде сказано далі у вимогах до президента, то президентства можна було б і позбутися, як непотрібної речі. Але сьогодні президент України – це єдина посадова особа, від якої можуть вимагати здійснення конкретних дій всі і кожен громадянин України. Додавши до цього факт наявності в П. О. Порошенко гарних здібностей виконавця, маємо остаточну відповідь на питання: "Навіщо нам такий президент"?

Такий президент нам потрібен, як посадова особа з правом законодавчої ініціативи, від якої всі ми можемо через петиції і пікети, Віче і мітинги, ходу і марші, врешті решт і через акти громадянської непокори вимагати здійснити реорганізацію політичних партій і заходи, які наближають мир в Україні та негайно зробити чинним:

- закон про референдум, в якому втілено обов'язковість рівності агітації за і проти;
- закон про формування ЦВК шляхом обрання облрадами і радою АР Крим по два її члена (один від партій більшості у ВРУ, а другий від партій меншості) та формування окружних і дільничних комісій самою ЦВК шляхом найму з числа бажаючих позапартійних громадян;

- закон про вибори, в якому втілена гібридна виборча система;

- закон про відкликання депутата в будь-який час його виборцями;

- закон про обрання народом кожні п'ять років всіх суддів районних судів та формування обраними суддями з власного складу методами самоврядування обласних, Верховного і Конституційного судів;

- закон про відкликання судді в будь-який час його виборцями;

- закони про обрання народом кожні п'ять років керівництва прокуратури, міліції, освіти і охорони здоров'я відповідних райвідділів та формування  обраними з власного складу методами самоврядування обласних і центральних органів аж до генерального прокурора та відповідного міністра;

- закони про відкликання у будь-який час обраних керівників прокуратури, міліції, освіти та охорони здоров'я їх виборцями;

7

- закон, який визначає для всіх податків наступний порядок: податки збираються за місцем створення виробу або надання послуги,  але  збирач  податків може використати зібрані кошти тільки після перерахування певної їх частини податковому органу більш наближеному до центральної податковій службі країни в обсязі Х % від зібраної суми, де Х – число, визначене законом;

...

Тож, годі, даремно витрачаючи час, скиглити про поганого президента! Витрачаємо наш час розумно, вимагаючи від президента здійснити зазначені конкретні дії, оскільки здійснення цих дій приведе нас до свободи від бюрократичної деспотії, до заможності та впевненості у завтрашньому дні!

 Д О   Р О Б О Т И ! 

Вперше опубліковано: 9 вересня, http://o-m-sokolov.blogspot.com/2016/09/blog-post.html