Галас, який здійнявся навколо двох подій минулого тижня (прийняття закону
про поліцаїв і їх вихід на вулиці Києва), має на меті переконати громадян
України і міжнародну спільноту в тому, що в Україні розпочато практичне
здійснення реформ і, зокрема, реформи міліції. Але за змістом те, що
відбувається, реформою не є, хоча Аваков і Ко з усіх сил намагаються
переконати всіх у тому, що ними здійснюється реформування міліції. Таким чином,
маємо дві сторони одного сучасного ганебного явища в Україні, яке для зручності
будемо іменувати аваковщина, хоча воно не має ніякої специфіки, яка притаманна тільки Авакову, в порівнянні з
аналогічними явищами суспільного життя нашої та інших країн.
Однією із сторонін обговорюваного явища є шахрайство Авакова і Ко навколо реформування
міліції, а другою є майже обставини непублічності підготовки і галаслива кампанія
навколо початку втілення змін, які намагаються видати за реформи. Оскільки
обидві сторони в тій чи іншій мірі притаманні майже всім відомим «реформаторам»
України та їх «реформаторським» пропозиціям, то маємо підстави говорити про
суспільне явище і прискіпливо розглядати обидві його сторони тому, що маємо
справу з негативним суспільним явищем, сутність якого полягає в наступному.
Суспільство, аби набути позитивного розвитку об'єктивно потребує реформ і
міліції зокрема, а політичні пройдисвіти, виходячи з власної брудної корисної
зацікавленості, намагаються народу «втюхати» будь-що, називаючи його реформами.
Зрозуміло, що втілення в життя отого будь-що неспроможне мати наслідком те
саме, що і здійснення об'єктивно необхідних суспільству реформ, хоча його
втілення спроможне привести до тимчасових невеличких покращень.
Після цих попередніх зауважень, почнемо розгляд аваковщини з усіх боків і
почнемо його з визначень. Реформа суспільна – це зміна в сфері суспільних
відносин за виключенням змін в сфері економічних відносин. Наприклад, між
міліцією і суспільством існують закріплені законодавством та інші відносини з
приводу призначення керівництва міліції, підзвітності та звільнення
призначених, порядку здійснення ними (від патрульного до міністра) наданих
законом повноважень, ... Зміст прийнято ВРУ 2.07.2015 під тиском Авакова і Ко
закону про поліцаїв не містить нічого, що є реформою міліції, оскільки ніщо в
ньому не відповідає визначенню реформи, не є зміною відносини між міліцією і народом.
Але прийняття такого закону легко видати за початок реформи міліції тим, хто не
знає, що таке реформа. Це з одного боку.
З другого боку, аби зникли в міліції, як масові явища, корупція,
неправомірні дії міліціонерів по відношенню до затриманих, арештованих та
засуджених, з’явився масовий та безпосередній суспільний контроль за діяльністю міліції, …
об'єктивно необхідно змінити відносини між народом і міліцією, тобто провести
реформування цих відносин. А Аваков каже, що саме це досягається впровадженням
у життя прийнятого закону про поліцаїв, і каже це він у той час, як
проштовхнутий ним закон не містить нічого реформаторського. То кого будемо
слухати? Авакова і його несвідомих посібників, які мало що знають про
реформування, але пнуться спрямовувати суспільний розвиток, чи почнемо
дослухатися до науки та робити власні висновки про те, хто роз'яснює не
очевидне, а хто локшину по вухах розвішує?
Продовжуючи тему реформування відносин міліції і народу, звернемо увагу на
те, що такою реформою могло б бути запровадження обрання народом кожні п'ять
років керівництва міліції від райвідділу до міністра та права виборців
відкликати у будь-який час обраного керівника міліції. Про такий зміст
реформування міліції Авакову відомо, але він навіть думки не допускає про
можливість втілення такої реформи, бо після цього втілення йому ніколи не стати
міністром МВС і навіть начальником райвідділу. З цього стає зрозумілим рівень
того галасу, який здійняли псевдо реформатори Аваков і Ко навколо
початку їх «реформ» і цінність для народу здійснення об'єктивно необхідних
реформ.
От,
такі-то великі справи для якості нашого життя стають можливими, коли ми
не вважаємо, що вже все знаємо, а дослухаємось до сказаного про те, що
перш ніж
вдаватися до дій, необхідно визначити зміст кожного слова про
необхідність і
сенс тих дій. В протилежному випадку аваковщина завжди знайде своїх
героїв
таких, як Яценюк А. П., Соболєв Є. В., Саакашвілі М. Н. і багато інших
від
президента Порошенко П. О. до останнього журналюги, які в супереч
визначенню
реформи називають нею заміну людей, децентралізацію, прибирання «всіх
різного
роду посередників» у виробничій та торговій сферах, встановлення
«справедливих
тарифів», …, хоча все це є не більше ніж реорганізація або реконструкція
старого стану справ в новій формі. Але і реконструкцію, і
реорганізацію, і модернізацію, ... підконтрольний
народу чиновник здійснює, як поточну справу, без будь-якого галасу і
додаткових
спонукань з боку народу.
Таким чином, як бачимо, в кінцевому рахунку, мова йде не про термінологічну
чистоту, про правильність вживання слів, а про те, як будемо жити завтра. І це
значною міру відноситься до того галасу, який здійнявся навколо Аваковських
«реформ», які навіть запаху реформ не мають, і це відбувається у той час, коли
міліція об'єктивно потребує реформування. Те саме можна сказати про всі сфери
життя українського суспільства, яке заради набуття свободи, заможності та
впевненості у завтрашньому дні переважною більшістю його громадян об'єктивно
потребують здійснення реформ, серед яких обов'язково повинні бути присутніми
запровадження в життя:
- закону про
референдум;
- закону про формування ЦВК шляхом обрання облрадами та
радою АР Крим по два її члена (один від партій коаліції, а інший від
опозиційних партій ВРУ) і формування інших комісій самою ЦВК шляхом найму з
числа бажаючих позапартійних;
- закону про вибори, в якому втілена гібридна виборча система;
- закону про відкликання депутата в будь-який час його
виборцями;
- закону про обрання кожні п'ять років всіх суддів
народом;
- закону про відкликання судді в будь-який час його
виборцями;
- законам про обрання народом кожні п'ять років
керівництва міліції, освіти та охорони здоров'я від райвідділу до міністра;
- законам про відкликання у будь-який час обраних
керівників міліції, освіти та охорони здоров'я їх виборцями;
- закону про скасування всіх існуючих та заборону
введення нових посадових пільг і привілеїв.
- закону, який визначає для всіх податків наступний
порядок: податки збираються за місцем створення виробу або надання послуги, але
збирач податків може використати зібрані кошти тільки після перерахування
фінансових коштів податковому органу більш наближеному до центральної
податковій службі країни в обсязі Х % від зібраної суми, де Х - число,
визначене законом;
Відносно
цих запроваджень наступні вибори дають добру можливість: «Не голосуємо за
кандидатів тих партій, програми яких не містять зобов'язань впровадити в життя
перелічені закони»! А що робити, якщо інших кандидатів не буде? Голосувати
проти всіх! - http://espreso.tv/…/pro_zavershennya_protestnoyi_vagitnosti….
І хай вас не хвилює, що не буде обрано нікого, бо
попередні депутати виконуватимуть обов'язки до обрання нових, а партії хоча б
почухають потилицю з приводу не обрання їх кандидатів!
Вперше опубліковано:
Комментариев нет:
Отправить комментарий