четверг, 19 января 2017 г.

Україна: або повноцінна судова реформа, або тупцювання на місці.


 Без судової реформи жодна інша не буде мати повного успіху!

Успішність реформ, що проводяться урядом Януковича-Азарова, настільки неочікувана, що навіть він це змушений пояснювати. "Реформи – це тривалий процес і тому їх наслідки ми побачимо через років двадцять", – кажуть урядові речники. Оскільки довіра цьому уряду фахівців сформована ним надійно, то і ми не повіримо його байкам, а спробуємо знайти дійсні причини приголомшливого успіху урядових реформ.

Ми вже звикли, що реформи починаються з прийняття Закону. Далі, його запроваджують у життя і тут відбувається те , що тільки і може відбутися: виявляється, що серед рівних перед законом громадян є більш і менш рівні; що застосуванням Законом можна управляти, як дишлом; і, в загалі, невідомо навіщо той закон приймали, коли в житті рідко що збігається з його вимогами.

Здавалося, що стан справ міг би виправити суд, але це ж наш суд, що здійснює судочинство не за правом, визначеним Законом, а у відповідності із сказаним дідусем Криловим: "У сильного завжди безсилий винуватий". От висять гронами на порозі судів то робітники за невиплаченою зарплатою, то діти війни, то афганці, то чорнобильці за невиплаченими пільгами, а завтра до них приєднаються селяни, що втратили у земельній реформі свої паї, і кінця краю цьому не видно, як не видно і можливості "знайти правди" у реформованому за Лавріновичем суді.

От і виходить, що не реформувавши суд, можемо навіть не сподіватися, що запровадження реформаторського Закону матиме ті наслідки, на які його батьки розраховували. Очевидним стає питання: "Що і як реформувати, щоб наш суд надалі судив тільки за правом, яке визначено Законом"? Відповідь лежить прямо у нас перед очима. Сьогодні судочинство відбувається не за Законом, а за грошима або за посадою: правим суддя часто и густо визнає того, у кого більше грошей або вища посада. А робить він це тому, що заніс грошенята і носитиме, і у рота заглядатиме тому, хто його призначив.

Іншими словами суддя є залежною людиною. І так – кожен суддя. Отже, залежною є вся судова гілка влади і залежить вона від законодавчої і виконавчої гілки влади. Саме тому громадяни України не мають ніякої управи не на президента, не на депутатів, не на урядовців, не на місцевих чиновників від реєстратора до голови обласної ради. Вихід один: взяти справу призначення суддів у свої руки.

Таким чином, зміст судової реформи полягає у переході від призначення суддів урядом і парламентом до обрання суддів народом. Саме обрання може відбуватися наступним чином.
Шляхом самовисування ті, хто має за законом право, стають кандидатами в судді у обраному кожним окрузі, де відбувається балотування. Обраним вважається суддя, за якого подано більшість голосів. Обрані судді із свого складу на відповідних зібраннях і конференціях обирають склад усіх судів від районного до Верховного і Конституційного (докладніше дивись http://blogs.korrespondent.net/users/blog/ansokolov/a3969    Ст. 132 - 139). Таке обрання відбувається кожні п’ять років, або достроково, якщо суддя, наприклад, був відкликаний його виборцями.

Очевидно, що обрані таким чином судді, якщо і залежать від грошей, то до найближчого строкового або дострокового обрання і зовсім не залежать не від депутатів не від чиновників. Отже, така судова реформа здатна утворити в Україні, дійсно незалежну від інших гілок влади, судову гілку влади. А це, в свою чергу, відкриє дорогу ефективним реформам. Тож, обираємо чи вимагаємо проведення такої судової реформи і маємо виправдані сподівання на покращення життя, чи скиглимо в городі обпершись на лопату!

Вперше опубліковано:  4 октября 2011, http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3251407-ukraina-abo-povnotsinna-sudova-reforma abo-tuptsuivannia-na-mistsi

Комментариев нет:

Отправить комментарий