Українці, маючи тисячолітню історію
становлення і зміцнення своєї держави, відзначають двадцять першу
річницю її незалежності? Оскільки з жовтневим переворотом 1917 року
відбувається розрив правонаступництва, Російська Імперія припиняє своє
існування і в світі з'являються незалежні держави Україна, Російська
Федерація тощо, то їх історію до цієї події, для цілей цієї публікації,
розглядати сенсу не має. Далі ці незалежні держави спільно з іншими
незалежними державами (Білорусією і Закавказькою Федерацією) в 1922 році
укладають договір про утворення союзної держави – Союзу Радянських
Соціалістичних Республік, при цьому зберігаючи за собою два невід'ємних
права: право на безперешкодний вихід з СРСР і право зміни їх кордонів
тільки за згодою суб'єктів договору.
Цей історичний екскурс дозволяє зрозуміти, чому Україна, маючи тисячолітню державну історію, відзначає 21-річчя своєї незалежності. Саме 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України", який сказав усьому світові, що Україна тепер є незалежною державою, а не державним структурним підрозділом у складі СРСР. Але при цьому не було заявлено про вихід України з СРСР. Це протиріччя було подолано 30 грудня 1991 року, коли глави держав, суб'єктів Союзного Договору 1922 року, зібравшись в Біловезькій Пущі, виконали виражену на референдумі 17 березня 1991 року волю громадян СРСР лише наполовину: денонсувавши Союзну Угоду 1922 року і утворивши СНД, але не як федерацію. Тим самим і Союз РСР був оновлений, як того вимагали підсумки референдуму, який відбувся 17 березня, і Україна, у повній відповідності з референдумом 1 грудня 1991 року і чинними законами, стала у всіх відносинах незалежною державою. Що ж являла собою і як далі розвивалася ця нова незалежна країна?
В економічному відношенні це був осколок комплексу, який створювався і функціонував як єдиний механізм. Очевидно, що ефективно функціонувати осколок цілого не може, що не забарилося проявитися в катастрофічному падінні обсягів виробництва. Насаджувані урядом економіці ринкові, точніше сказати буржуазні відносини розбивали осколок на осколки, що додало додаткового прискорення цьому падінню, яке виявилося в гіперінфляції: значному зменшенні товарної маси при збереженні грошових коштів в попередньому обсязі. На цьому тлі відбувається приватизація засобів виробництва, обіцяний ще в роки "перебудови" розділ між незалежними приватними власниками державної власності. Обіцяно було, що за підсумком цього розподілу, кожен отримає рівну частку власності. Але сталося тільки те, що могло статися: у жалюгідної купки опинилося майже все, а у всіх інших майже нічого. Жалюгідну купку склали колишні партійні (КПРС), радянські, господарські і профспілкові керівники та кримінальні елементи, які скористалися "перебудовним" і "постперебудовним" бардаком.
В політичному відношенні незалежна Україна успадкувала від СРСР бюрократичну систему правління, яка виникла і зміцніла в його межах. Центром тої системи правління, після зникнення КПРС, стає виконавча влада (уряд), про що яскраво свідчить запеклість боротьби за право володіння нею. Маючи на увазі верховенство Сталіна у створенні та відстоюванні бюрократичної системи СРСР, цю систему називають його ім'ям, а її прихильників сталіністами.
Політична частина бюрократичної системи імені Сталіна була цілком адекватна її економічній частини: нероздільної колективної власності радянської бюрократії на засоби виробництва. Але вона абсолютно не відповідає буржуазній приватній власності. Саме ця невідповідність частин системи є і сьогодні головним джерелом застою в розвитку України.
Таким чином, Україна 21-річчя власної незалежності зустрічає, застрягши на півдорозі від бюрократичної системи імені Сталіна до капіталізму. Це дозволяє стверджувати, що подальший розвиток України може йти одним з трьох шляхів:
перший – симулюючи бурхливу діяльність на благо суспільства, проводити реформи, спрямовані на посилення бюрократії, бюрократичної системи правління, тим самим насильно утримуючи суспільство в стані перехідному від бюрократичної системи імені Сталіна до капіталізму;
другий – публічно розкрити причину нинішнього застою України і визнати, що його подолання лежить на шляху демократизації всіх сфер суспільного життя, здійснити необхідні реформи, в результаті проведення яких будуть створені умови тривалого позитивного розвитку України;
третій – розкрити та публічно визнати, що остаточне позбавлення від теперішніх бід більшості народу полягає у переході всієї повноти влади до пролетаріату і здійсненні соціалістичної революції: знищення приватної власності на засоби виробництва шляхом їх усуспільнення, передачі у власність держави, перетвореної в державу радянського типу, керівником і організатором якого насправді виступає спочатку робітничий клас, а далі – і все суспільство; утвердження в суспільстві і державі демократичних політичних норм і інститутів, через які самі трудящі безпосередньо визначали б цілі, шляхи і методи розвитку народного господарства і суспільства в цілому, тобто здійснювали управління виробництвом і всіма справами суспільства.
Кожен з цих шляхів дозволяє, так чи інакше, боротися з застоєм України. Очевидно, що перший шлях вже здійснюється нинішнім урядом Януковича-Азарова і, даючи тимчасові позитивні сплески, не вирішує завдання створення умов тривалого позитивного розвитку України, а сприяє так званому "накопиченню пари під кришкою". Це, в свою чергу, неминуче веде до подолання застою через соціальний вибух, який знищить і залишки бюрократичної системи імені Сталіна, і сталіністів.
Йдучи по другому шляху, дуже схожим з реформами Ф. Д. Рузвельта, але з врахуванням особливостей стану України, можна створити в Україні умови для її тривалого позитивного розвитку. Але сьогодні в Україні, у зв'язку з відсутністю у більшості громадян досвіду і навичок політичної боротьби, немає політичної сили, яка б, спираючись, як і Ф. Д. Рузвельт, на народ, послідовно відстоювала б рух України цим шляхом. Це означає, що другий шлях розвитку України – теоретично можливий, але реально сьогодні його нікому здійснити.
У ще складнішій ситуації теоретичної можливості і практичної нездійсненності знаходиться і третій шлях. Робочий клас СРСР, розчинений пануючою тоді бюрократією в іншій частині суспільства і, по суті, вже не був суспільним класом, досі не став пролетаріатом: одним з двох основних класів буржуазного суспільства. Його класові організації (партії, профспілки і т. д.) ще не сформовані. Такий низький рівень організації не дозволяє пролетарям бути хоч скільки-небудь впливовою політичною силою суспільства і відбиває його повну неготовність до взяття влади в свої руки.
У підсумку, з усіх теоретично можливих шляхів розвитку України практично можливим залишається тільки рух до соціального вибуху, який в умовах відсутності політичної сили, яка б цей рух організовувала і спрямовувала, зазначений вибух виявиться настільки ж безглуздим, як і бурхливі події, що увійшли в історію під назвою "Помаранчева революція". У всякому разі, широким народним масам має сенс підтримувати на виборах або в разі стихійного соціального вибуху тільки ту політичну силу, програма якої буде містити або проведення демократизації всіх сфер суспільного життя, або взяття влади пролетаріатом і здійснення соціалістичної революції. Тенденції розвитку політичних сил України вселяють обережний оптимізм щодо можливості найближчим часом переходу України на другий шлях виходу із застою. Такі в загальних рисах найближчі перспективи України.
Цей історичний екскурс дозволяє зрозуміти, чому Україна, маючи тисячолітню державну історію, відзначає 21-річчя своєї незалежності. Саме 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України", який сказав усьому світові, що Україна тепер є незалежною державою, а не державним структурним підрозділом у складі СРСР. Але при цьому не було заявлено про вихід України з СРСР. Це протиріччя було подолано 30 грудня 1991 року, коли глави держав, суб'єктів Союзного Договору 1922 року, зібравшись в Біловезькій Пущі, виконали виражену на референдумі 17 березня 1991 року волю громадян СРСР лише наполовину: денонсувавши Союзну Угоду 1922 року і утворивши СНД, але не як федерацію. Тим самим і Союз РСР був оновлений, як того вимагали підсумки референдуму, який відбувся 17 березня, і Україна, у повній відповідності з референдумом 1 грудня 1991 року і чинними законами, стала у всіх відносинах незалежною державою. Що ж являла собою і як далі розвивалася ця нова незалежна країна?
В економічному відношенні це був осколок комплексу, який створювався і функціонував як єдиний механізм. Очевидно, що ефективно функціонувати осколок цілого не може, що не забарилося проявитися в катастрофічному падінні обсягів виробництва. Насаджувані урядом економіці ринкові, точніше сказати буржуазні відносини розбивали осколок на осколки, що додало додаткового прискорення цьому падінню, яке виявилося в гіперінфляції: значному зменшенні товарної маси при збереженні грошових коштів в попередньому обсязі. На цьому тлі відбувається приватизація засобів виробництва, обіцяний ще в роки "перебудови" розділ між незалежними приватними власниками державної власності. Обіцяно було, що за підсумком цього розподілу, кожен отримає рівну частку власності. Але сталося тільки те, що могло статися: у жалюгідної купки опинилося майже все, а у всіх інших майже нічого. Жалюгідну купку склали колишні партійні (КПРС), радянські, господарські і профспілкові керівники та кримінальні елементи, які скористалися "перебудовним" і "постперебудовним" бардаком.
В політичному відношенні незалежна Україна успадкувала від СРСР бюрократичну систему правління, яка виникла і зміцніла в його межах. Центром тої системи правління, після зникнення КПРС, стає виконавча влада (уряд), про що яскраво свідчить запеклість боротьби за право володіння нею. Маючи на увазі верховенство Сталіна у створенні та відстоюванні бюрократичної системи СРСР, цю систему називають його ім'ям, а її прихильників сталіністами.
Політична частина бюрократичної системи імені Сталіна була цілком адекватна її економічній частини: нероздільної колективної власності радянської бюрократії на засоби виробництва. Але вона абсолютно не відповідає буржуазній приватній власності. Саме ця невідповідність частин системи є і сьогодні головним джерелом застою в розвитку України.
Таким чином, Україна 21-річчя власної незалежності зустрічає, застрягши на півдорозі від бюрократичної системи імені Сталіна до капіталізму. Це дозволяє стверджувати, що подальший розвиток України може йти одним з трьох шляхів:
перший – симулюючи бурхливу діяльність на благо суспільства, проводити реформи, спрямовані на посилення бюрократії, бюрократичної системи правління, тим самим насильно утримуючи суспільство в стані перехідному від бюрократичної системи імені Сталіна до капіталізму;
другий – публічно розкрити причину нинішнього застою України і визнати, що його подолання лежить на шляху демократизації всіх сфер суспільного життя, здійснити необхідні реформи, в результаті проведення яких будуть створені умови тривалого позитивного розвитку України;
третій – розкрити та публічно визнати, що остаточне позбавлення від теперішніх бід більшості народу полягає у переході всієї повноти влади до пролетаріату і здійсненні соціалістичної революції: знищення приватної власності на засоби виробництва шляхом їх усуспільнення, передачі у власність держави, перетвореної в державу радянського типу, керівником і організатором якого насправді виступає спочатку робітничий клас, а далі – і все суспільство; утвердження в суспільстві і державі демократичних політичних норм і інститутів, через які самі трудящі безпосередньо визначали б цілі, шляхи і методи розвитку народного господарства і суспільства в цілому, тобто здійснювали управління виробництвом і всіма справами суспільства.
Кожен з цих шляхів дозволяє, так чи інакше, боротися з застоєм України. Очевидно, що перший шлях вже здійснюється нинішнім урядом Януковича-Азарова і, даючи тимчасові позитивні сплески, не вирішує завдання створення умов тривалого позитивного розвитку України, а сприяє так званому "накопиченню пари під кришкою". Це, в свою чергу, неминуче веде до подолання застою через соціальний вибух, який знищить і залишки бюрократичної системи імені Сталіна, і сталіністів.
Йдучи по другому шляху, дуже схожим з реформами Ф. Д. Рузвельта, але з врахуванням особливостей стану України, можна створити в Україні умови для її тривалого позитивного розвитку. Але сьогодні в Україні, у зв'язку з відсутністю у більшості громадян досвіду і навичок політичної боротьби, немає політичної сили, яка б, спираючись, як і Ф. Д. Рузвельт, на народ, послідовно відстоювала б рух України цим шляхом. Це означає, що другий шлях розвитку України – теоретично можливий, але реально сьогодні його нікому здійснити.
У ще складнішій ситуації теоретичної можливості і практичної нездійсненності знаходиться і третій шлях. Робочий клас СРСР, розчинений пануючою тоді бюрократією в іншій частині суспільства і, по суті, вже не був суспільним класом, досі не став пролетаріатом: одним з двох основних класів буржуазного суспільства. Його класові організації (партії, профспілки і т. д.) ще не сформовані. Такий низький рівень організації не дозволяє пролетарям бути хоч скільки-небудь впливовою політичною силою суспільства і відбиває його повну неготовність до взяття влади в свої руки.
У підсумку, з усіх теоретично можливих шляхів розвитку України практично можливим залишається тільки рух до соціального вибуху, який в умовах відсутності політичної сили, яка б цей рух організовувала і спрямовувала, зазначений вибух виявиться настільки ж безглуздим, як і бурхливі події, що увійшли в історію під назвою "Помаранчева революція". У всякому разі, широким народним масам має сенс підтримувати на виборах або в разі стихійного соціального вибуху тільки ту політичну силу, програма якої буде містити або проведення демократизації всіх сфер суспільного життя, або взяття влади пролетаріатом і здійснення соціалістичної революції. Тенденції розвитку політичних сил України вселяють обережний оптимізм щодо можливості найближчим часом переходу України на другий шлях виходу із застою. Такі в загальних рисах найближчі перспективи України.
Вперше опубліковано: 24 августа 2012, http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3235867-prohnoz-blyzhaishykh-perspektyv-ukrayny
Комментариев нет:
Отправить комментарий